А справа його живе...

Колись я зайшов у коментарі до Портнова і запитав, чи справді він вважає неправдою все, що про нього писали (зокрема й я). Він відповів, що ні. Я уточнив: невже буквально все — навіть історію про козу? Він образився і накинувся на мене з погрозами, почав хамити. Хоча ж це було цілком нормальне питання. Ну з ким не буває? Ну от зі мною не буває.

Нарешті Портнова відправили в гості до Киви.

Але хотів сказати інше. Його вплив в часи після Януковича перебільшували, тоді як вплив його наступників — навпаки, применшували. Хоча ці наступники вже давно не є "людьми Портнова", а стали цілком самостійними гравцями (не здивуюсь якщо вони приймали участь в його усуненні). Натомість те, що часто недооцінювали в самому персонажі, — це його юридичні здібності. Адже "хакнути" цілу країну й за кілька років перетворити її на диктатуру — до нього ніхто не зміг, і, слава Богу, після нього теж (якщо вам здається що зараз ми живемо в диктатурі, то мабуть не розумієте що б зробив цей персонаж в умовах воєнного стану).

Хоча спроби та наміри зробити це природно виникають і виникатимуть у кожної наступної влади. На жаль: "Дедушка умер, а дело живет. Лучше бы было наоборот"

P.S. Мабуть, скажу ще одну річ у контексті диктатури. Мені здається, що захопити й утримувати тривалий час майже абсолютну владу в Україні в мирний час можливо. Це досі не сталося лише завдяки свободолюбству тязі до справедливості та готовності платити за них ціну активної меншості суспільства. Але це не панацея. Думаю що якщо в нас колись прийде до влади лідер, якого ця меншість почне боготворити, забуваючи про раціональне мислення — у нього буде такий шанс. Це одна з причин, чому мене так дратує, коли бачу ознаки появи чергового "месії", якого вже не оцінюють критично а стоять в чергу за афтографом чи фотографією.