Нема контрактів на FPV — не буде і нових технологій!

FPV-дрони та їхні технології не виникають самі по собі. У війні дронів перемагає та держава у якій не лише винаходять різні круті зразки, але й тестують їх, швидко виробляють, оплачують і передають на фронт.

Нестача дронів ближнього радіусу дії на фронті спричинила справжнє торнадо в українських медіа та соцмережах. Якщо Міноборони отримує «подяку» від Третьої штурмової, зокрема в особі Білецького, за нуль FPV-дронів, наданих за три місяці, то навіть не посвяченим очевидно: постачання безпілотників до Сил оборони України провисає. Та волонтери й військові б’ють на сполох ще й з іншого приводу — технологічного відставання українських дронів від російських аналогів, що призводить до зміни сценаріїв застосування на полі бою й домінування ворога. Усе це — на тлі показового мовчання з боку державних посадовців. Інформація, мовляв, «секретна». От тільки від цієї "відмазки" більше дронів на фронті не з’являється.

У попередньому тексті я намагався пояснити значно вужчу проблему — спроможність українських дронів працювати «на оптиці» та спробу навʼязати думку, що керування через оптоволоконний кабель стане геймчейнджером.
Сьогодні ж хочу висвітлити питання куди ширше: чому маємо технологічне відставання від ворога на кілька місяців у сфері безпілотних систем тактичного (ближнього) радіусу дії. І як подолати цей розрив.

Державо — купуй нарешті!

FPV-модель, припустімо, з принципово новим VTX (каналом відеозвʼязку), проривним модулем донаведення чи будь-яким іншим технологічним нововведенням — приречена, якщо:

вона залишається штучним зразком у кілька сотень чи навіть тисяч на рівні локального виробника, бригадної майстерні або волонтерів-інженерів у підвалі на Троєщині;

її не розгортають на різних ділянках фронту — там, де відрізняються рельєф, щільність РЕБу, рівень пілотів та специфіка завдань.

Український безпілотний ринок може демонструвати дива виживання — попри постійну зміну бронювання працівників, «затяги» з кодифікацією виробів чи хронічний брак інвестицій в R&D. Але якщо винайдений ними продукт у тисячах, десятках або сотнях тисяч зрештою ніхто не купує — дива на фронті не буде. І байдуже, чи при цьому він у ціновому діапазоні чогось на кшталт «Тойоти», коли сам ринок заточений під «Ланоси».

Головна проблема першої половини 2025 року — у тому, що два ключові гравці просто перестали закуповувати дрони у необхідних обсягах. Міністерство оборони України та ДССЗІ — з вірою у перемир’я, економією військових видатків, скерування їх на інші цілі чи "танцями з бубнами" навколо новоствореної/обʼєднаної  Агенції закупівель просто перестали це робити. І байдуже, які нові рішення обговорюватимуть на майбутніх «Технологічних ставках» чи якими будуть масштаби виробництва та кількість розробників. MilTech не може розвиватися без державних контрактів. R&D не може існувати без бойового зворотного зв’язку. Навчання на нових зразках не відбуватиметься без постачання. Це коло треба розірвати — і негайно.

Подолати совковий підхід до «потреби»!

Але навіть за наявності політичної волі здійснювати закупівлі у необхідних обсягах для фронту залишається ще одне гальмо — радянська логіка планування оборонних закупівель. За часів СРСР, аби випустити партію АК-74, треба було пройти через стопіццот віз, погоджень і підписів. Зараз - мало що змінилося. Якщо цей "принцип" не зламати, він поховає будь-яку розробку.
Сьогодні ніхто — ані в Міноборони, ані в АОЗі, ані в Генштабі — не зможе Вам чітко пояснити, як формулюється «потреба» на дрони: від бригади до командування ОТУ/ОСУВ, далі — до командування військ, потім — до ГШ, АОЗ і далі в нікуди. Те саме й на рівні ДССЗІ. І справа не лише у бюрократії чи лобізмі — справа у самій системі, яка від початку була створена не для війни, а для уникнення відповідальності.

Буксує навіть інноваційна схема «Дрони за Є-бали»,  є випадки коли за вражені цілі із лютого досі не можуть "розрахуватись". Бо хтось десь має сформулювати ту саму «потребу», щоб розрахуватися з успішними «мисливцями». А поки живий рудимент «державної оборонної потреби», найякісніший продукт травня 2025-го ризикує стати непотрібним після закупівлі у грудні 2025-го. Просто тому, що буде вже інша війна, інша лінія фронту, інше завдання — а закупили під завдання, актуальні півроку тому.

Як ми досі "тримаємося"? 

Як і раніше — на кількох сотнях технарів у тилу, які працюють за донати та кошти малого бізнесу. І на кількох тисячах військових конструкторів-самоучок, які в умовах бойових майстерень РУБПАКів самі собі і R&D, і виробництво.
Це часто ізольовані рішення, не той масштаб, «допилювання» сирих або застарілих моделей, які колись, «бо так треба», поставила держава. Саме так зараз "тримається" українська сфера безпілотників ближнього радіусу дії. І саме ці дрони — чия оптика, кріплення, стабілізація і навіть софт нерідко народжуються "з коліс" — дають до 75% підтверджених уражень ворога: пі**рів, техніки, укриттів.

І так — це не витримає ще кілька років. Ми вже вперлися у стелю. І вона починає сипатися — разом із руzzнявими БПЛА нам на голову. Технологічне відставання зростає. Російський продукт переграє наш — не в теорії, не на полігонах, а на полі бою.

Час діяти. Ну бо римляни ще знали: Nulla salus bello.