Час еваків

Нашому хамвіку замінили колеса, підлатали обварку. Кулемет поставить проїбали. А вже темніло і починав братися туман. Ми все чекали коли птічніки скажуть що "йок, ніпалітать" щоб поїхати і забрати решту 300х. А їх там скопилося немало. На позиції Мата і Павлік було з десяток 300. Включаючи санінструкторку, яка визвалась добровольцем піти порамситись з росіянами. В ітогі її позицію Салямі роз’єбали ФПВхами. І поки вона відтягувалась назад - наступила на ПФМку (лєпєсток) і проїбала чи то ліву чи то праву стопу.

Перед цим до нас перевели ще 1го тіпа з сусіднього бата. Він бігав на полігоні, потім сказав: "камандір, а коли вже я на передок?". Олег рвався з полігону на фронт. Його сім’я загинула чи то від ракети, чи то в ДТП, і в нього була лише одна мотивація - вбити врага і померти. Власне він і сидів з санінструкторкою на позиції Салямі. І свою мрію він втілив в життя - вбив двох і помер від ФПВ дрона.

Також треба було завезти підкріплення на сусідню позицію Карп. 2х солдатів, і 2х звідти забрати.

Туман взявся плотнінько, мавіки в термал нічого не бачили. І наш хамві рвонув з Констахи назустріч пригодам.

Ми без проблем доїхали на ночніках до позиції. Я виліз з хамвіка і охороняв периметр, також підкеровував погрузкою 300. Майже всі були легкі. Санінструткорку мали забрати по дорозі назад. Потім же і підкріплення б згрузили.

До мене підійшло 2 солдата: камандір, ми тут до позиції пішки дойдем, а там тіпів підберете. Нє, кажу - завезем. Бо тих забудем забрать. Ну добре, кажуть.

Я підійшов до дверей, відкрив їх. А там сидів якийсь хуй. Питаю - ти какого хуя тут? Я - 300, кричит. Кажу - ти легкий, піздуй нахуй на броню. Тут бабу, кажу, посадим.

300й вистрибнув з хамвіка і так впевнено поліз на гору, що я б так не зміг. 300й ібі його мать.

Мені все здавалось що зараз з темряви туману вийде хитрий штурм і почне з нами воювати. Але було тихо. Хоча до крайніх врагів було метрів зо 100. Ба більше - я нать сподівався що хтось вилізе - кортіло через НПВС в когось постріляти, є в мене такий гештальт не закритий. Ліниво ляпав міномет, біля нас, але його можна було не боятися. Попаде не попаде. Та й сандалив він без коректури. На від’єбісь.

Ми спокійно під’їхали до сусідньої позиції, загрузили санінструкторку. Хамвік обріс пораненими: вони сиділи в салоні, в багажнику, на обварці, усюди. Якогось хитрюгу я вигнав зі свого місця. Ми під’їхали і забрали ще 2х піхотинців. І поїхали в Констаху.

Там порахували слоненят - всього на хамві їхало 13 душ. І серед цього калейдоскопу 300х було 2 знайомих обличчя. "А ви чого не вигрузились?" я питаю в поповнення на Карп.

Та якось не поняли шо це наша позішка, казали ж пішки дійдем.

Ну заєбісь блядь, тепер посеред посадки стоїть пуста позиція. Туман розсіявся. Нам підвезли ще 2х піхотинців щоб замінити поранених ССБ. Командир сказав шо забираєм лише 2х ССБшніків. Третій помер цієї ночі від втрати крові. Його ми врятувати не встигли.

Почав падати туман. Хамвік рвонув забирати ССБшніків…