11130 відвідувачів онлайн
1 907 10
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.

Психотехніки і стрес. Поради військових - для цивільних

Психотехніки і стрес. Поради військових - для цивільних

Не збиралася говорити на цю тему, але численні поради фахівців-психологів змусили внести і свої п’ять копійок до питання, як поводитися під час стресу. Щоб не повторювати всі поради, які вам вже дали з приводу того, як ви маєте реагувати на стрес, викликаний нічними обстрілами та повітряними тривогами, перейду відразу до суті.

Перше. Абсолютно всі фахівці радять «звернути увагу на себе та свої відчуття» (у різних варіаціях, не буду їх перераховувати). Так от: повірте військовим, які достатньо часу провели на фронті, - як тільки ти почнеш циклитися на собі, ти вже програв. Ми так влаштовані, що тіло і дух – дві різні структури, вони мають протилежнонаправлені наміри. Наприклад, під час обстрілу тіло хоче сховатися, втекти чи атакувати – а дух каже: «тримайся, сиди тихо, готуйся до відбиття гіршого». Тіло кричить: «ховайся!» - а дух каже: «подивися на тих, хто з тобою поруч, цивільні чи побратими; вирахуй серез них тих, хто має достатній рівень стресостійкості і буде допомагати, і тих, хто через паніку чи недосвідченість потребує твоєї уваги, може стати проблемою чи навіть становити небезпеку».

Друге. Всі оці «техніки дихання», «зазамлення» і т.д. працюють виключно в умовах, коли ти можеш собі дозволити розкіш розслабитися. Ну, тобто, коли небезпека взагалі-то не надто небезпечна (ти вдома і десь там у темряві ночі чутно постріли ППО) – або ти вже вийшов\вийшла з небезпечної зони, у тебе на руках немає маленьких наляканих і голодних дітей, коло тебе не лежить без свідомості поранена людина і т.п. Бо інакше всі твої оці «дихання» і «зазамлення» призведуть лише до втрати дорогоцінного часу і смерті для тебе чи тих, хто з тобою. Ви ж розумієте, про що мова: поки ти «ритмічно дихаєш» і «заспокоюєшся» - людина стікає кров’ю. Вороги підбираються ближче. Дитина заходиться криком. Ти банально втрачаєш час і можливість перебігти під надійніше укриття. В ситуації, коли небезпека реальна, час йде навіть не на секунди, а на мільйонні долі секунд. Поки ти бавишся з собою – ти гинеш. Добре, якщо тільки ти.

Тому порада від військових – припиніть акцентуватися на собі. Прильот? Швидко оглянув\обхлопав себе, чи немає поранення, - і вся увага тим, хто поруч. Максимальна оцінка ситуації. Пошук безпечного рішення, безпечного для всіх, а не лише для тебе. Ти не себе слухаєш – ти маєш шкірою відчувати довколишній простір. Вмикай чуйку, активізуй слух, відкривай зір – третє око, інтуїцію, суперздібності чи що там у тебе є. Ти не заспокоїшся, поки ситуація не перестане нести загрозу, це інстинкти, тож марно «застосовувати техніки» та «заземлятися». Дій! Думай! Чуй, бач і аналізуй!

Не можна заплющувати очі, затуляти вуха; не можна дослухатися до себе, «а що ж я там собі відчуваю?». Нічого хорошого ти зараз відчувати не можеш, зрозумій і змирися з цим. Ти потім сядеш у спокійному безпечному місці і подумаєш про це. Або – не подумаєш. Тому що прийде усвідомлення: це все вже неважливо, воно лише послаблює тебе і робить або легкою мішенню – або тягарем для інших. Ну от просто уявіть: летить шахед, ви збираєте дітей, заспокоюючи їх на ходу, щоб бігти до укриття, - а ваш чоловік чи ваша мама сидять «ритмічно дихають», або «заземлюються». Як вам таке?

Свого часу інструктори у автошколі вчили мене, що механіка і фізика руху на малих швидкостях дуже відрізняється від руху на швидкості більше 100 км\год, тим більше на 140-160 км\год. На швидкості – ти єдине ціле з машиною, ти відчуваєш її як частину себе. Не дослухаєшся до почуттів, не роззираєшся по сторонах, не реагуєш на звукові подразники – слухаєш лише мотор, відчуваєш напругу гуми колес на розпеченому чи промерзлому асфальті, резонуєш з вібраціями авто і випереджаєш думкою ситуацію попереду себе, позаду, збоку; пильнуєш поводження інших учасників руху і вгадуєш їхній наступний маневр... Ти повністю належиш дорозі, по якій здійснюєш рух. Будь-яке відволікання уваги може призвести до аварії, тому ти максимально концентруєшся на рух. Якщо тобі треба дослухатися до себе, ти не робиш цього під час руху, ти припаркуєшся на узбіччя або знизиш швидкість із максимальної до безпечної.

Те саме і з стресом. Ти або рухаєшся, рятуєш себе та інших – або стаєш на узбіччя і слухаєш себе. Я би зараз сказала: «Подумай, чого насправді ти хочеш?» - але, на жаль, війна не питає, чи хочеш ти перебувати в ній. Ти або дієш по її законам і виживаєш – або гинеш. Раптово чи повільно, від прильоту чи від неможливості контролювати страх, або від неправильної оцінки дій інших людей.

Вибору у тебе немає. Не існує безпечного місця, неможливо закрити очі руками і сказати «я в доміку». Дорослі небезпеки треба вирішувати по-дорослому. Ніхто не допоможе, ніхто не зобов'язаний допомагати - врятуйся сам і врятуй інших.

На дванадцятому році війни час вже усвідомити це.

Топ коментарі
+4
Дякую, автор!
Отличная статья
показати весь коментар
10.06.2025 18:20 Відповісти
+2
Часник, сало, самогон -
Ось найкращий стресогон.

Короче, не наводь смурню, лейтенантко
Давай про щось веселе:

Повз кацап крізь городи
Не помітив проводи
Трохи пошкварчав кузьміч
Наколимів на "москвіч".
показати весь коментар
10.06.2025 16:17 Відповісти
+2
Не злякає жоден стрес
Іf "Дуфалак" is in your ass!
показати весь коментар
11.06.2025 02:02 Відповісти

Завантаження...