Україна змінює правила війни: як санітарні обміни стали новою нормою

14 червня Україна вперше в історії сучасної війни розпочала безстрокові санітарні обміни полоненими. Йдеться про повернення поранених і тяжкохворих військових прямо з лінії фронту. Вперше - під час триваючих бойових дій. І це вже змінює хід гуманітарної практики в глобальній військовій історії.

Впродовж нового етапу обміну Україна передала Росії поранених військовополонених безпосередньо з передової. Це стало логічним продовженням домовленостей, досягнутих 2 червня в Стамбулі, де сторони погодили спрощену гуманітарну процедуру щодо повернення тяжкопоранених і хворих.

Цей крок - не тільки прецедент. Він демонструє принципову позицію України: навіть в умовах жорсткої війни питання полонених повинні залишатися в гуманітарній площині. Вперше Росія офіційно погодилася з цим в рамках переговорів. І це - результат тиску, а не жесту доброї волі.

За даними Координаційного штабу, йдеться про третій етап повернення тяжкопоранених і вже четвертий день масштабних обмінів. Також повертаються бійці віком до 25 років. Серед звільнених - ті, хто провів у полоні майже два роки, в тому числі захисники Маріуполя.

Український прецедент на тлі світової історії

Те, що робить Україна сьогодні, унікально за всіма історичними мірками. Згідно з Женевською конвенцією (статті 118 і 119), звільнення і репатріація військовополонених повинні відбуватися після завершення активної фази конфлікту. Але Україна першою в сучасній історії вибудувала механізми системних обмінів прямо під час інтенсивних бойових дій. Це стало можливим не тому, що війна затихла, а тому що Україна методично створює власні інструменти тиску, переговорів і повернення.

Подібного в історії майже не було. Наприклад, у радянсько-польській війні 1920-х років, незважаючи на десятки тисяч полонених з обох сторін, обмін формату «всіх на всіх» став можливим тільки через рік - після укладення перемир'я і міжнародного тиску. З 120 тисяч червоноармійців, які потрапили в польський полон, додому повернулися лише близько 75 тисяч. Решта померли в неволі або залишилися за кордоном. Польща, в свою чергу, отримала назад лише 27 тисяч своїх бійців - з 50 тисяч, утримуваних в СРСР.

У радянсько-фінській війні 1939-1940 років питання обміну полоненими взагалі виявилося другорядним. Пріоритет віддали поділу територій і новим кордонам, а тисячі солдатів з обох сторін так і не дочекалися повернення. Фактичну кількість полонених радянська сторона приховувала, а багатьох фінських військових намагалися схилити до відмови від репатріації.

У Другій світовій війні, незважаючи на колосальні масштаби, повноцінні обміни відбувалися вкрай рідко і були виключно точковими. Масові обміни за життя Сталіна були неможливі в принципі.

Операція «Великий обмін» під час Корейської війни почалася лише після підписання перемир'я в 1953 році. Навіть тоді частина полонених (понад 22 тисячі північнокорейців і китайців) відмовилися повертатися, вважаючи за краще залишитися в Тайвані або в нейтральних країнах. Все відбувалося під контролем міжнародної комісії, до складу якої входили представники Швейцарії, Індії, Польщі, Чехословаччини та Швеції.

У війні США у В'єтнамі про обміни йшлося лише після підписання Паризької мирної угоди. Тоді ж розпочалася операція «Homecoming», в рамках якої американські ВПС повернули додому майже 600 своїх громадян. До цього моменту обміни не проводилися взагалі.

Навіть Ізраїль, відомий своєю непохитною позицією в питаннях захисту своїх громадян, майже завжди проводить обміни в рамках домовленостей про перемир'я, а нерідко і на вкрай нерівних умовах. У січні 2025 року Ізраїль віддав близько 90 палестинців в обмін на трьох заручників. А в інших випадках задіює спецназ і розвідку, щоб звільнити своїх без переговорів.

На цьому тлі дії України стають вже не винятком, а новим стандартом. Тут обмінюють не «після», а «під час». Обмінюють під ракетними ударами, під час масованих дронових атак. Не після тиші, а в найгучніший момент війни. Як виклик старим військовим практикам. І водночас - це гуманітарна революція, розпочата країною, яка досі щодня бореться за власне виживання.

Україна диктує нову гуманітарну практику

За «санітарним обміном» стоїть ціла інфраструктура, яку Україна вибудовувала з нуля в умовах повномасштабної війни. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими створив не тільки алгоритм обмінів, а й повноцінну гуманітарну систему супроводу. Вона включає роботу з родинами полонених і зниклих безвісти, консультаційні центри в регіонах, гарячі лінії, онлайн-платформи та громадські приймальні. Кожна справа супроводжується небайдужими юристами, психологами, представниками соціальних служб. Від моменту потрапляння в полон до повернення додому - людина не залишається наодинці зі своєю історією.

Особливе значення має інформаційна система штабу - захищена база даних, до якої надходять відомості від рідних, побратимів, розвідки, міжнародних партнерів. Це не просто картотека. Це аналітичний інструмент, який дозволяє встановити місцезнаходження бійця, оцінити перспективи обміну, актуалізувати стан здоров'я. Штаб також розробляє механізми репатріації тіл загиблих і веде переговори щодо звільнення незаконно утримуваних цивільних осіб. Це те, чого не роблять навіть деякі країни з більш стійкою інституційною системою.

На окрему увагу заслуговують програми адаптації після полону. Після повернення захисники проходять курс медичної, психологічної та соціальної реабілітації. Функціонують центри тимчасового розміщення, надаються правові та фінансові консультації, підтримка при відновленні документів, медичних висновків і статусу учасника бойових дій. Для дітей створено проєкт «Люди майбутнього»: освітня та менторська платформа для тих, чиї батьки потрапили в полон або зникли безвісти.

Україна не просто повертає своїх. Вона ламає усталену логістику війни. Там, де міжнародна практика десятиліттями чекала перемир'я, Україна вимагає повернення зараз. На передовій, у перервах між атаками, всупереч канонам.

Це нова норма, яку Україна вже довела на практиці. І саме вона є справжньою силою держави, яка бореться не тільки за свободу, а й за справедливість.