Невже Ілон Маск може позбавити Америку космосу?

У світі сварки між друзями зазвичай закінчуються обіймами та чаркою на кухні. Але не завжди. І точно не у випадку, коли друзями були Дональд Трамп та Ілон Маск — двоє людей, які ще вчора обмінювались компліментами, а сьогодні — вже обмінюються загрозами через соцмережі.

Так-так, союзники, приятелі, однодумці. Хоча слово "однодумці" тут звучить як "одна лава у психотерапевта". Один каже одне ввечері, друге вранці, а третє — поки їде ліфтом. А про другого взагалі ходять чутки, що він уже майже геній або божевільний. Ну, або принаймні десь поруч.

Утім, плітки — не наша стихія. Ми ж не таблоїд. Якщо немає фото — немає історії. Тим паче, у світі й так повно тіл під дією невідомих речовин, щоб вигадувати ще якісь нові.

Але ось що справді варте уваги — ця сварка Трампа і Маска несподівано висвітлила просту, але тривожну істину: американський уряд, а особливо його збройні сили, буквально підключені до кисневої трубки, яку тримає в руках Ілон.

Щойно Трамп натякнув, що можна було б припинити державне фінансування компаній Маска, той не забарився відповісти в стилі "а я тоді вам все вимкну". Зокрема — припинити використання космічного корабля Dragon.

Потім, звісно, як завжди, передумав. Але хто вже там рахує кількість разів, коли Ілон щось пообіцяв, а потім вдав, що то був жарт?

І справа тут навіть не в образах. Проблема глибша: Dragon — не просто красива назва з фантастики. Це реальний транспорт, який зараз єдиний доправляє астронавтів на МКС з території США. Після "завершення співпраці" з росіянами (тобто після того, як обидві сторони вирішили, що краще вже кожен сам по собі), Dragon став критично важливим елементом для американської присутності в космосі.

Тобто, НАСА, звісно, молодці. Вони не стали затримуватися на похороні «Шаттла», а вирішили, що краще віддати все в руки бізнесу. Бізнес, як і годиться, одразу зрозумів: якщо тримаєш країну за космічні яйця — тобі буде все. І Маск, як бачимо, добре засвоїв цей принцип. Бо одна справа — розважатися мемами, а зовсім інша — контролювати платформу, на якій літають розвідники й ракети.

Що буде далі — поки не ясно. Два чоботи — валянки. Один — з помаранчевим загаром, інший — із залізною логікою тінейджера на Reddit. Але якщо Трамп дійсно вирішить розірвати контракти зі SpaceX, то наслідки будуть не лише драматичними — вони будуть майже комічно абсурдними.

Адже армія, розвідка, навіть нова космічна оборонна програма — усе це зав’язано на компанії Маска. В тому числі й на ту саму систему раннього виявлення запусків ракет, яка, за задумом, мала стати частиною нової ініціативи Трампа — того самого "Золотого купола", який звучить ніби фільм про євангелістів і лазери.

То ж поки НАСА намагається вдавати, що все під контролем, а Ілон — що він просто жартує, залишимося з головним висновком: майбутнє американської космічної стратегії — це не про ракети. Це про настрій мільярдера в конкретний понеділок.

Доступ до космічного простору

Сьогодні SpaceX — це не просто головний постачальник космічних запусків. Це такий собі Ілонівський Укрпоштамт №1, тільки з ракетами замість фургонів. У 2024 році компанія здійснила 134 орбітальні запуски своїми Falcon 9 і Falcon Heavy — більше, ніж усі інші компанії світу разом узяті. Це вже не просто домінування, це майже монополія з турбонаддувом. За даними SpaceNews та аналітиків з American Enterprise Institute (AEI), на частку SpaceX припало 84% усіх супутників, виведених на орбіту торік. Словом, Ілон у космосі — як Google в пошуку: хочеш — не хочеш, а користуйся.

Ця космічна гегемонія напряму трансформується у грошові потоки від американських військових. Тільки у квітні Космічні сили США (так, це не вигадка з коміксів, а реальна структура) уклали зі SpaceX контракт майже на 6 мільярдів доларів за 28 запусків. Для порівняння: ULA, сумне дитя Boeing і Lockheed Martin, отримало 5,4 мільярда за 19 запусків, а Blue Origin, космічна іграшка Джеффа Безоса, вичавила лише 2,4 мільярда за 7 запусків.

І тут починається арифметика, яка дуже не подобається конкурентам Маска. Один пуск від SpaceX — це $214,2 млн., ULA — $284,2 млн, Blue Origin — взагалі $342,8 млн. Питається: навіщо платити більше за менш стабільну доставку?

До речі, ефективність — це не лише про гроші, але й про залізо. Конкуренти Маска літають гірше, а приземляються — частіше аварійно, ніж бажано. А «позорище» Boeing із їхнім пілотованим кораблем, який ледве не зробив сальто у верхніх шарах атмосфери, ми згадувати не будемо — ні українською, ні англійською, ні мовою інженерів НАСА. Тиша — найкраща повага до ганьби.

Але головне — не просто хто скільки запускає, а для кого запускає. SpaceX активно працює з Національним управлінням військово-космічної розвідки (NRO) — дуже таємною конторою, яка технічно входить у склад Пентагону, але душевно ближча до ЦРУ. До 1992 року NRO взагалі офіційно не існувала. А тепер їхні супер секретні очі в космосі регулярно виводяться туди Falcon’ами від Маска.

У 2024-му вже було здійснено п’ять запусків SpaceX спеціально для NRO, а в 2023-му — шість. Коли ти маєш справу з такими клієнтами, як NRO, краще не сипати обіцянками в Twitter про припинення запусків. Бо можна не тільки втратити контракт, а й випадково отримати нового сусіда — дрона над своїм маєтком.

Окрім шпигунських супутників, які американські генерали, здається, замовляють як піцу — з доставкою "на зараз", ракети SpaceX давно вже носять на собі і дещо серйозніше. Наприклад, ті самі секретні міні-шатли X-37B, про які офіційно майже нічого не відомо, але які регулярно зникають у космос на кілька місяців, а то й років. Що вони там роблять — загадка. Можливо, шукають інопланетян. Можливо, стежать за нами. А можливо, просто паркуються в затінку й слухають радіо.

Але не тільки запусками в небо живе американська мрія. SpaceX уже кілька років обговорює з Пентагоном цікаві варіанти доставки вантажів — увага — не просто в космос, а… через космос. Так, вантаж із точки А в точку Б, але не літаком, не кораблем, а на ракеті, яка злітає, трохи вилітає за межі атмосфери і приземляється за півгодини десь на іншому кінці планети. Ідея звучить як із коміксів про майбутнє — але цілком реальна.

Під ці цілі навіть розглядають Starship — той самий величезний багаторазовий монстр від SpaceX, який спочатку планувався для колонізації Марса, а тепер, цілком можливо, буде возити американських морпіхів кудись у район Тайваню або на Близький Схід. Поки що — лише концепція. Але концепція зі всіма ознаками майбутньої доктрини.

Звучить абсурдно? Можливо. Але ж і безпілотники колись здавалося фантастикою. А тепер вони не просто в кожній армії, а ще й TikTok ведуть із поля бою.

Суть тут ось у чому: суборбітальний вантажоперевізник — це не фантастика, а стратегічна можливість. Якщо треба швидко доставити щось дуже важливе, дуже секретне й дуже далеке — чому б не запустити це на ракеті, яка пролітає над ворожими територіями поза зоною дії ППО? До Лінії Кармана (100 км) долітати навіть не обов’язково — 80–90 км висоти вже дають суборбітальний профіль, який не перехоплюється ані сучасними зенітними ракетами, ані погрозами на дипломатичних брифінгах.

Наразі — теорія. Але з огляду на те, що технології летять уперед швидше, ніж літаки над Іраном, а військові бюджети зростають, як ціна на каву в аеропортах — ця теорія дуже скоро може стати практикою.

І, чесно кажучи, у випадку зі SpaceX і Пентагоном — це лише питання часу.

Космічний зв’язок за допомогою Starlink

Поки SpaceX стрімко зміцнює свою монополію на ринку космічних запусків, її супутниковий інтернет Starlink тихо — хоча й дуже впевнено — став нервовою системою нової військової епохи. І якщо в цивільному житті він забезпечує “інтернет у лісі”, то у військовій — це вже стратегічний ресурс, без якого Пентагон почувається глухим, німим і майже безпорадним.

За останні кілька років Starlink, а точніше його більш захищена версія Starshield, перетворився на улюблену іграшку американських генералів. Навіть не іграшку — а інструмент, який вбудовується буквально всюди: від солдатського рюкзака до палуби авіаносця. Під час конференції AFCEA TechNet в Огасті у серпні 2024 року генерал Марк Кітц, голова відділу C3N (командування, контроль, зв’язок і мережі) без церемоній заявив: «Я не думаю, що ви зможете зробити і десять кроків, не спіткнувшись про термінал Starshield». Ну, принаймні чесно.

Це вже не просто супутниковий інтернет — це кістяк комунікаційного поля бою. Мережа інтегрується в літаки, кораблі, бойові машини та розвідсистеми. Через неї передають координати цілей, уточнюють маршрути дронів і навіть керують тактичними операціями. Так, це піднімає цілком логічні питання щодо операційної безпеки — і в Пентагоні це розуміють. Але ризик втратити зв’язок у сучасному бою — це ще гірше.

Головна перевага Starlink/Starshield — автономність. Не потрібні кабелі, вишки, ретранслятори, — досить терміналу й неба над головою. А оскільки вся система базується на гігантському угрупованні маленьких супутників на низькій орбіті (так звані pLEO), вона ще й вкрай стійка до атак, перешкод і “випадкового” знищення. Тут не один супутник — тут їх тисячі. Спробуй вибити всю зграю — дорого й марно.

Не дивно, що США вже прямо говорять: космос — це майбутнє поле бою. Причому не у фільмах, а в реальних конфліктах з “потенційними супротивниками”, тобто Китаєм. Зв’язок, розвідка, навігація, атака — усе це тепер проходить через орбіту.

Але Starlink — це не лише про танки, дрони й генералів. Його використовують і в цивільних структурах: для координації рятувальних операцій, забезпечення зв’язку під час катастроф, підтримки роботи правоохоронних органів. По суті, це вже глобальна інфраструктура — не гірша, а іноді й краща за те, що на Землі. Просто в космосі.

І, звісно ж, про Україну. Тут Starlink — не просто комунікація. Це буквально нервова система фронту. Саме через нього працюють безекіпажні морські катери-камікадзе, саме з його допомогою наші дрони бачать ціль і влучають туди, куди треба. Своєї супутникової системи в нас немає — і ми не соромимось цього. Ми просто взяли найкраще з того, що було, і змусили це працювати на повну.

Можна сказати, ми обкатали Starlink так, як ніхто інший у світі. У найжорсткіших умовах. У режимі 24/7. На передовій.

І, схоже, Ілон Маск ще довго отримуватиме несподівані листи подяки… з Генштабу.

А якщо далі в космос?

Крім забезпечення космічного зв’язку, SpaceX поступово перетворилася з просто транспортного оператора на повноцінного постачальника спеціалізованих орбітальних рішень для американських силових структур. Зокрема — супутникових угруповань для розвідки, спостереження та рекогносцирування (ISR) на замовлення NRO (Національного розвідувального управління), яке, за даними джерел, щільно співпрацює з оборонними ініціативами щодо побудови постійного наземного всевидячого моніторингу — системи GMTI (Ground Moving Target Indicator) та картографічних можливостей SAR.

Суть GMTI проста, але революційна: це режим радара, здатний виявляти та відстежувати наземні рухомі об’єкти — танки, автоколони, навіть індивідуальні пересування. У поєднанні з SAR (Synthetic Aperture Radar), що створює високоточні карти поверхні — навіть крізь ніч, дим чи хмари — це дає розвідникам подвійний ефект: бачити не тільки ландшафт, а й те, що по ньому рухається. Це — вже не просто знімок, а жива картина театру бойових дій.

Колись основною проблемою супутників-шпигунів була їхня передбачуваність: противник, маючи доступ до орбітальної інформації, міг буквально «відкласти» свої небажані активності на час, коли «вікно спостереження» було зачинене. До того ж, перенацілювання традиційних супутників займало надто багато часу. У критичний момент — це було запізно.

Але це було «вчора». Сьогодні нові супутники SpaceX виводяться десятками та сотнями, створюючи ефект «зоряного рою», де замість одного великого ока — тисячі малих, здатних забезпечити суцільне покриття планети в режимі майже реального часу. Поняття «мертва зона» поступово зникає. І якщо ще вчора збройні сили лише мріяли про потокове спостереження за полем бою, то завтра це буде новим стандартом. Суцільне стеження з орбіти стане настільки ж звичним, як Wi-Fi у кав’ярні.

Саме на цьому будується стратегія розробки AMTI — аналогічної до GMTI системи, але зосередженої на виявленні повітряних цілей: від дронів і гвинтокрилів до крилатих ракет. Ці системи повинні в перспективі доповнити, а в ідеалі — повністю замінити старі борти типу AWACS у Пентагоні. Більше жодних «дірок» у небі.

Паралельно, Міноборони США активно інвестує в побудову розподілених супутникових сузір’їв раннього попередження — для фіксації запусків балістичних ракет і координування засобів перехоплення. Мета: бачити атаку ще до того, як вона стане загрозою, і відреагувати миттєво.

Як вже неодноразово наголошувалося, ключовою перевагою супутникових угруповань на кшталт Starlink/Starshield є їхня стійкість до зовнішнього впливу: чим більше елементів, тим важче паралізувати всю систему. І що більше таких угруповань буде працювати на військову розвідку та тактику — тим ближче світ до нової епохи: епохи, де війна контролюється не тільки з повітря, а вже з орбіти.

І якщо інтернет у будь-якій точці планети уже став реальністю, то глобальна прозорість планети — лише питання часу.

“Золотий купол” та DARPA

Завдяки своїй здатності запускати велику кількість корисного навантаження за найнижчою ціною, а також наявним контрактам, технічним можливостям і вже відпрацьованому досвіду масових запусків, SpaceX впритул наблизилася до того, щоб стати ключовим гравцем у створенні нового оборонного поясу США — так званого «Золотого куполу», на який адміністрація Трампа покладає вкрай амбітні, якщо не сказати фантастичні, очікування.

За даними Reuters, SpaceX разом з Anduril і Palantir останніми тижнями проводили зустрічі з високопосадовцями з команди Трампа й Пентагону, презентуючи концепцію системи, яка включає запуск від 400 до понад 1000 супутників для глобального виявлення та відстеження ракетних загроз у реальному часі. Окремо планується флот зі 200 ударних супутників, які — увага — будуть оснащені або лазерною, або ракетною зброєю для перехоплення ворожих боєзарядів ще в космосі.

Так, звучить знайомо. Лазери, орбітальні перехоплювачі, рейлгани — усе з арсеналу фантастичних фільмів 80-х. Втім, уже зараз чутно, що роль SpaceX, за задумом, зводиться не до «озброєння» супутників, а радше до надання платформи. Наче. Але це тільки публічна частина.

Особливо цікаво виглядає запропонована модель участі компанії Ілона Маска — не у вигляді прямого продажу системи державі, а через підписну модель: уряд просто сплачуватиме за доступ до технології, а не володітиме нею. Це вже не просто нова бізнес-логіка — це прецедент, який потенційно дозволяє приватній компанії контролювати ключові елементи національної безпеки США.

І це вже не жарти. Модель, яка формально не порушує законів, фактично створює умови, за яких приватна структура отримує не лише технічну, а й політичну вагу. Втрата контролю над системою? Залежність від цінової політики одного постачальника? А якщо завтра Ілону знову «перемкне», як це вже траплялось із контрактами Starlink на фронтах? Американський уряд ризикує опинитися в ситуації, коли ключовий елемент оборони функціонує за принципами сервісу типу Netflix, а не як частина командного контуру.

Це — системний ризик. І жодна адміністрація, навіть найбільш дружня до великого бізнесу, не має права недооцінювати ціну подібної залежності.

Утім, варто чесно визнати: космос у США вже де-факто передано в руки приватного сектора. І ця реальність не теоретична — вона вже дає свої плоди: як позитивні (швидкість інновацій, здешевлення запусків), так і потенційно катастрофічні. Надто коли мова йде не про ринки або технології, а про оборонні системи та гарантії національного виживання.

Як зазначалося раніше, масові запуски нових супутникових угруповань — сотні, а згодом і тисячі одиниць — ще раз демонструють абсолютне домінування SpaceX у сфері орбітального транспорту. І ця монополія виглядає дедалі менш технічною й дедалі більш стратегічною.

Dragon, як фундамент космічної програми США

Сімейство космічних кораблів Dragon, хоч і не є військовою розробкою в класичному сенсі, відіграє не менш важливу роль у загальній схемі контрактів SpaceX з урядом США. І ця роль дедалі зростає — про що красномовно свідчить миттєва реакція Ілона Маска на коментарі Трампа. Показово: коли йдеться про інтереси компанії, навіть мовчазний нейтралітет змінюється на публічну активність.

Існує кілька версій Dragon — для вантажів і для екіпажів — і обидві стали ключовими елементами логістики NASA на напрямку Міжнародної космічної станції. Після того як космічне співробітництво з Росією практично зійшло нанівець, Dragon перетворився не просто на робочу конячку, а на стратегічну рятівну шлюпку американських пілотованих польотів.

До польотів Crew Dragon у 2020 році США були фактично в космічному підпорядкуванні: доставка астронавтів здійснювалася виключно російськими «Союзами». І якщо хтось тоді з посмішкою згадував про «батут», то зараз згадує — уже без посмішки.

Альтернативний проєкт Starliner від Boeing, який мав зняти це навантаження з Маска, так і не зміг стати повноцінним гравцем. Постійні технічні проблеми, затримки, несправності — всі ці чинники перетворили Starliner не на конкурента, а на джерело додаткових балів для Crew Dragon. Останній показовий приклад — місія з поверненням екіпажу, частина якого, зокрема Суніта Вільямс та Баррі «Бутч» Уїлмор, провела в космосі на кілька місяців довше через несправності систем управління Starliner'а. Сам апарат, зрештою, залишив МКС самотужки, без екіпажу — з міркувань безпеки. Символічно, правда?

А тим часом співпраця SpaceX з NASA лише розширюється. Наступний масштабний етап — місячна програма «Артеміда». Starship має стати основною посадковою платформою для американських астронавтів на Місяці. Запланована дата — 2027 рік. Але вже зараз зрозуміло, що без SpaceX ця програма ризикує залишитися лише красивою презентацією в PowerPoint.

З усіх компаній Ілона Маска саме SpaceX має найглибше вкорінення у федеральних контрактах. За даними Reuters, на лютий компанія отримала щонайменше $22 млрд, з яких приблизно $15 млрд — тільки від NASA. Тобто переважна більшість — науково-космічні, а не військові контракти. Але будьмо чесні: сьогодні ці категорії дедалі більше розмиваються.

Найцікавіше — навіть за умов можливої політичної турбулентності (а вибори у США вже дихають в потилицю), жодна адміністрація, навіть у складі Трампа з усією його непередбачуваністю, не зможе похитнути монополію SpaceX. Розірвати контракти? Із ким далі працювати? З Boeing? З «батутом»? Коли навіть найпотужніші американські гіганти не здатні стабільно вивести екіпаж на орбіту?

У випадку, якщо уряд вирішить «переграти» Маска, йому доведеться повернутися на багато років назад — у часи космічної залежності, політичних принижень і стратегічної вразливості. І тоді над щоглами мису Канаверал знову постане тінь батуту. Вже не як анекдот — а як реальність.

Однак інші компанії Маска вже не мають такого залізобетонного імунітету, як SpaceX. Якщо Трамп таки вирішить перейти від слів до справи, вони першими потраплять під удар. Tesla, наприклад, прямо залежить від федеральних субсидій, податкових пільг і регуляторних рішень, що напряму впливають на прибутковість її електромобілів. І якщо в політичному протистоянні комусь знадобиться наочно покарати Маска — саме Tesla стане мішенню номер один.

Далі більше. The Boring Company, Neuralink, xAI — це не просто стартапи з презентацій у стилі «наші технології змінять усе». Це компанії, які вже або незабаром можуть працювати з американськими держструктурами: від Міноборони до Міністерства транспорту. Проте, будь-який натяк на політичну нелояльність власника може швидко зробити з них токсичний актив. Бо що б там не говорили про "ринок", держзамовлення в США — це не конкуренція, це довіра. А довіру, як і ліцензії, відкликають миттєво.

На цьому фоні загострення між Маском і Трампом — це не просто шоу для медіа, це момент істини: стає абсолютно ясно, що саме SpaceX є центральною опорою американської космічної стратегії. Особливо в умовах зростаючого напруження у відносинах з Китаєм, коли ймовірність великого геополітичного конфлікту вже давно перестала бути абстрактною.

Космос більше не про дослідження. Це — платформа для переваги в інформаційній війні, глобальному спостереженні, захисті супутникової інфраструктури. І тут Маск грає роль не постачальника, а майже монополіста. Порушення цього ланцюга — це вже не про політику, це про національну безпеку.

Чи схоже це на замкнене коло? Безумовно. ULA та Blue Origin, як би не намагалися, поки що не здатні повноцінно замінити SpaceX. І тому всі ми зараз є свідками парадоксу: найбільша демократія світу делегувала свою присутність у космосі приватній особі. І ця особа, якщо захоче, може в буквальному сенсі пригальмувати чи пришвидшити доступ цілої країни до орбіти.

Сподіватися, що Маск сам відмовиться від надання послуг американській державі? Смішно. Маск бізнесмен, а не месія. Ворон ворону око не виклює, і тим більше не виклює джерело мільярдних контрактів. Жодна інша країна — ні Китай, ні ОАЕ, ні навіть ЄС — не запропонує Маску таких обсягів фінансування й стабільності, як Вашингтон. У нього ж і заводи не в Зімбабве, а в Техасі, Каліфорнії та Флориді. Ланцюжок виробництва зав’язаний на США залізно.

І все ж таки — головне. Ілон Маск не Тоні Старк. У нього немає ні костюма з вбудованими ракетами, ні права вічного імунітету. Якщо вже історія чомусь і вчить, то тільки одному: навіть найвеличніші падають. Для кожного Маска рано чи пізно знаходиться свій Рей, свій Освальд, свій момент вразливості. Бо незамінних немає. Це аксіома.