Щоб розсіяти морок, вистачає одного променя світла

Як зараз пам’ятаю: це був січень. аня розбирала запити і раптом побілішала.

вона повернула до мене екран телефону, на якому була світлина з операційного столу. ми багато чого бачили, але такого, напевне ще ні. там було половина людини не те, щоб без ніг, там не було навіть сідниць. в цьому "мєсєві" з крові і пошматованих мʼязів було дуже важко зрозуміти що там взагалі вціліле.

- феофанія просить антибіотики ось на цього хлопця - сказала аня.

шансів що там хоч щось спрацює майже не було.

- ну слухай, якщо воно хоч на три дні продовжить йому життя, щоб родина встигла до нього, то хто ми такі щоб відмовити. звісно, купуй.

пройшов місяць. потім другий. потім третій. а ми все купували і купували, ліки і якісь складні розхідники. через півроку нам подзвонив марцінів і сказав - дівчата, дякуємо вам дуже, ви врятували йому життя.

тоді, вперше за довгий час ми плакали від радості.

та де там ми, то все лікарі! (і тут окреме дякую, бо цей зворотній зв’язок, нас всіх тоді врятував, ви навіть не уявляєте як і ця комунікація для нас безцінна).

ми не бачили його в очі, не були знайомі з родиною, просто методично закривали всі запити на нього. біля 2 мільйонів гривень за той час пішло на антибіотики і розхідники (і тут, я обіймаю кожного за кожну задоначену гривню і кожен задоначений шаг!)

4 відділення феофанії боролись за нього довгі місяці. якщо простою мовою пояснити, то грубо кажучи - вони зібрали йому мʼязи. ЗІБРАЛИ МʼЯЗИ, сформували сідничний мʼяз, сформували культі, вичистили всю рану (розміром, буквально, в половину тіла), при тому не зробивши з нього фармацевтичного наркомана.

111 днів в реанімації, довгі місяці лікування, лежання на животі і щоденних перевʼязок. шанси на те, що він сяде, не то шо запротезується, були такі маленькі, але лікарі зробили щось за межами людських можливостей.

містер строкань Strokan Andrii познайомив мене с сашком і його дивовижною дружиною (яка не відходила від нього ні на хвилину півтора роки).

у них є донька. вони просто дивовижна родина, яка надихає жити.

коли я побачила сашка вперше - він був похмурим, худим, з постійними ранами, лежав виключно на животі.

а потім, сашка сів. а потім, сашка захотів встати і піти.

вони шукали хто візьметься його протезувати і зупинились на протез фундейшн (ви просто, нахрєн, космічні!)

і я знайшла донора, який оплатив протезування в америці. завтра саша і юля летять. через три місяці він повернеться на своїх двох. в нього будуть і ноги, і коліна.

донці 4, і вона принесла татові свою скарбничку "на нові ноги" і пообіцяла, що поки вони там, вона ще на кросівки збере..

що я хочу сказати - я дякую сашкові за хоробрість (він їхав за пораненими побратимами, коли в нього прилетіло) і за захист.

я дякую юлі (у тебе треба вчитися любові і підтримці)

я дякую Феофанія клінічна лікарня (ви ж знаєте, я для вас будь-яку зірку з неба дістану за те, як ви лікуєте наших військових).

я дякую моїй анюті, нашому донору, і всім вам за те, що ви продовжуєте нас підтримувати.

хтось повернувся додому. дивіться хто!)

*щоб розсіяти морок, вистачає одного проміня світла.

ваш ретранслятор болю і дива,

татуля.

цьом!