Що це за бомби GBU-57 MOP, які Трамп скинув на Іран

Президент США Дональд Трамп зробив гучну заяву: Сполучені Штати завдали "дуже успішних ударів" по ядерних об’єктах Ірану. У центрі уваги — Фордо. Надсекретний підземний завод зі збагачення урану, захований у товщі гір поблизу міста Кум, менш ніж за 100 кілометрів від Тегерана. Саме там, глибоко під землею, Іран роками проводив збагачення урану до рівнів, що викликали постійне занепокоєння на Заході. Фордо — символ іранської впертості, а також потенційної ядерної амбіції.

За даними New York Times, підземний комплекс серйозно постраждав. Попри запевнення Тегерана, що збитки нібито незначні, супутникові знімки й інсайдерські джерела говорять про інше: великомасштабну дезорганізацію і, ймовірно, втрату частини критично важкої інфраструктури.

Це була не просто атака — це був технологічний удар із символічним підтекстом. Для прориву підземної фортифікації, яку свого часу вважали майже неприступною, США задіяли стратегічні бомбардувальники B-2 Spirit. Ці літаки-невидимки, які практично неможливо виявити радаром, скинули шість проникаючих бомб GBU-57 Massive Ordnance Penetrator. Вага кожної — понад 13 тонн. Це найбільші неядерні боєприпаси, що перебувають на озброєнні США. Їх єдине завдання — знищення глибоко укріплених підземних об’єктів.

Фордо довгий час вважався фортецею, побудованою з розрахунком витримати прямий авіаудар. Але цього разу, здається, навіть бетонні надра не стали захистом. Удар по Фордо — не лише про фізичне руйнування. Це меседж. Чіткий, жорсткий і недвозначний: навіть найглибші сховища не рятують від рішучості та технологій XXI століття.

Світ, що стоїть на порозі нової ядерної гонки, щойно побачив, як близько ми до прірви.

Руйнівник бункерів

Передумови для створення надпотужної бетонобійної бомби GBU-57A/B почали формуватись ще на початку XXI століття. Під час операції "Свобода Іраку" у 2003 році американські ВПС неодноразово отримували завдання вражати стратегічно важливі підземні об'єкти, зокрема бункери, командні пункти та сховища озброєння, розташовані на значній глибині й укріплені залізобетонними перекриттями. У таких випадках використовувались наявні на той час засоби ураження, зокрема бомби типу GBU-28, розроблені ще в ході війни у Перській затоці. Проте бойовий досвід в Іраку засвідчив обмеженість їхнього потенціалу: у багатьох випадках снаряди або не досягали цілі, або не спричиняли критичних пошкоджень через глибину залягання чи складність об’єкта.

Цей виклик актуалізував потребу у створенні принципово нового засобу ураження — авіаційної бомби надвисокої проникаючої здатності, яка могла б долати десятки метрів ґрунту або декілька метрів бетону й завдавати вирішального удару по захищених об'єктах. У відповідь Пентагон ініціював проєкт розробки нової зброї, здатної вражати укриття, недоступні для попередніх зразків озброєння.

Новий проєкт отримав назву Massive Ordnance Penetrator (MOP). Його розробку координувала Дослідницька лабораторія Повітряних сил США (AFRL), а головним виконавцем обрали компанію Boeing. Проєкт мав статус пріоритетного, і вже з 2004 року до робіт активно долучалися інші державні установи та приватні оборонні підрядники, зокрема Northrop Grumman, які займалися елементами наведення, корпусу та інтеграції зі стратегічною авіацією.

Ставка робилась не лише на підвищену пробивну здатність, а й на інтеграцію бомби з платформами, здатними її доставити до цілі — зокрема важкими стратегічними бомбардувальниками B-2A Spirit. Це передбачало складні інженерні рішення щодо ваги, аеродинаміки та точності ураження, оскільки маса MOP сягала понад 13 тонн — майже вдвічі більше, ніж у GBU-28.

Розробка проєкту Massive Ordnance Penetrator тривала близько чотирьох років. У 2007 році Дослідницька лабораторія ВПС США (AFRL) спільно з компанією Boeing перейшли до етапу всебічних випробувань. На цьому етапі було виготовлено перші дослідні зразки боєприпасів і бойових частин, а також переобладнано кілька стратегічних літаків для використання як досвідчених носіїв нової бомби. Особливу увагу приділили інтеграції MOP до системи озброєння малопомітного бомбардувальника B-2A Spirit — єдиного літака, спроможного підняти в повітря настільки важкий боєприпас, зберігаючи прихованість.

Перші експериментальні підриви бойової частини нової бомби відбулися у березні 2007 року. Це дозволило оцінити ефективність вибухової сили та характер ураження в умовах, наближених до бойових. Повноцінні льотні випробування із застосуванням готових виробів розпочалися у 2009 році. Відомо, що на той момент програма випробувань передбачала лише обмежену кількість скидів — як з міркувань вартості, так і через складність логістики. Тим не менш, саме в ході цих тестів було виявлено низку конструктивних нюансів, які вимагали додаткового доопрацювання. Це, в свою чергу, призвело до подовження термінів впровадження.

За результатами випробувань боєприпас отримав офіційне позначення GBU-57A/B. У квітні 2011 року було підписано перший контракт на серійне виробництво обмеженої партії цих авіабомб. За відкритими даними, станом на сьогодні виготовлено не менше 20 одиниць. Основним і наразі єдиним носієм GBU-57 залишаються літаки B-2A, хоча в певний момент проводились роботи з інтеграції бомби на стратегічний бомбардувальник B-52H. Втім, про успішність цього напряму досі нічого не повідомляється.

Хоча GBU-57A/B офіційно перебуває на озброєнні Повітряних сил США вже понад десятиліття, публічних підтверджень її бойового застосування досі немає. Більше того — навіть навчальні скиди таких бомб проводяться вкрай рідко, що пояснюється як високою вартістю одного виробу (за неофіційними оцінками — понад $10 мільйонів), так і складністю організації та підготовки до таких випробувань. У результаті, MOP наразі розглядається насамперед як інструмент стримування — зброя, яка існує "на випадок", але вже самим своїм існуванням впливає на військово-стратегічне планування противника.

Що таке MOP, або бомби для неможливих завдань?

GBU-57A/B Massive Ordnance Penetrator — це не просто бомба. Це інструмент для вирішення задач, які колись вважались технічно неможливими. Найважча звичайна авіабомба у світі. Технологічна відповідь Пентагону на найміцніші укріплення XXI століття.

GBU-57A/B — це надважка керована авіаційна бомба, створена спеціально для ураження надміцних та заглиблених об’єктів противника, таких як командні пункти, склади зброї масового ураження або інші укріплені стратегічні цілі. Вона суттєво відрізняється від попередніх зразків бетонобійного озброєння не лише збільшеними габаритами та масою, а й впровадженням ряду нових інженерних рішень, які забезпечують унікальні проникаючі можливості.

Конструктивно бомба виконана у формі видовженого циліндра з загостреною головною частиною оживального типу. Товстостінний сталевий корпус забезпечує високу міцність і дозволяє витримувати екстремальні навантаження при проходженні крізь десятки метрів ґрунту або кілька метрів залізобетону. Близько 80% маси виробу припадає саме на корпус — це забезпечує необхідний імпульс для пробивання перешкод і захист внутрішнього заряду до моменту підриву.

У центральній частині бомби розміщені чотири Х-подібні стабілізатори малого подовження, які стабілізують виріб у польоті. У хвостовій частині встановлено гратчасті керма для корекції траєкторії та наведення на ціль. Навігаційна система базується на даних GPS, що дозволяє досягати високої точності — відхилення не перевищує кількох метрів, що критично важливо при ураженні заглиблених цілей, де навіть мінімальне зміщення може знизити ефективність удару.

Загальна довжина бомби становить 6,2 м, діаметр — 800 мм. Маса, за різними оцінками, коливається в межах 12–14 тонн. Нові знімки з авіабази Уайтмен уточнюють цю інформацію: на реальних виробах зазначена вага 27 125 фунтів (12 315 кг). Така маса значно обмежує перелік можливих носіїв — наразі ефективно застосовувати GBU-57A/B здатен лише стратегічний бомбардувальник B-2A Spirit.

Вибухове оснащення бомби включає два типи потужних, але відносно стабільних вибухових речовин. Основну масу — 4590 фунтів (2083 кг) — становить AFX-757, вибухова композиція на основі октогену з додаванням алюмінієвої пудри. Додатково використовується 750 фунтів (340,5 кг) PBXN-114, суміші з подібною структурою. Обидві речовини демонструють більшу ефективність порівняно з тротилом за збереження технологічності у виробництві та безпеки при транспортуванні. Загальна маса заряду становить близько 2420 кг, що забезпечує потужний кумулятивно-ударний ефект після проходження перешкоди.

Бомба оснащується донним підривником із програмованою затримкою, що дозволяє ініціювати вибух лише після проходження перешкоди й досягнення потрібної глибини. У комплексі з великою масою та оптимізованою аеродинамікою це забезпечує бомбі можливість пробивати до 60 метрів ґрунту або понад 6 метрів залізобетону — без використання додаткового прискорення чи спеціальних ракетних двигунів.

Таким чином, GBU-57A/B є унікальним інструментом у арсеналі сучасної стратегічної авіації США, здатним знищувати об’єкти, недосяжні для інших типів авіабомб, і при цьому залишатися точним, надійним і технічно стабільним засобом ураження.

Цю зброю не призначено для "демонстрацій". Вона не залишає попереджень. Вона — останній аргумент, коли дипломатія і погрози більше не діють.

Застосування GBU-57 проти Фордо — це сигнал, якому не потрібно тлумачення. Це було не "попередження", а пряма спроба знищити стратегічний вузол ядерної програми Ірану. Не залякати, а зруйнувати. За даними, оприлюдненими New York Times, пошкодження в підземному комплексі серйозні. Джерела стверджують: інфраструктура Фордо як місця збагачення урану перестала функціонувати — принаймні на певний час.

Технічні характеристики GBU-57/B

• Маса: 13 607 кг.
• Довжина: 6,2 м.
• Діаметр: 80 см.
• Маса бойової частини: 2 404 кг.
• Глибина проникнення: до 60 м у ґрунті.
• Носій: B-2 Spirit, у перспективі B-21 Raider.

Операція за участю B-2 і "Томагавків"

Пентагон мовчить. Жодної офіційної заяви, жодного підтвердження — лише тиша, за якою ховається операція, яка може змінити баланс сил на Близькому Сході. Тим не менш, інформація, яку оприлюднили Fox News і Reuters, дає змогу реконструювати загальну картину: в ударі насправді брали участь не лише стратегічні бомбардувальники B-2 Spirit, а й до 30 крилатих ракет Tomahawk, випущених із підводних човнів ВМС США, які патрулюють регіон у режимі повної бойової готовності.

"Томагавки" — це інструмент хірургічної війни. Низькопрофільні, надзвичайно точні, здатні долати сотні кілометрів, обходячи ППО і завдаючи удару по стратегічно важливих об’єктах. В даному випадку — по командних пунктах, складах і другорядних, але все ще ключових елементах іранської ядерної інфраструктури. Їх застосування мало на меті не тільки паралізувати Іран зсередини, але й позбавити його можливості швидко відновити обороноздатність після удару по Фордо.

Операція була синхронізована з іншим фронтом — повітряними ударами, які Ізраїль наносить по цілях на території Сирії та Лівану. Тель-Авів не приховує: на його думку, Іран небезпечно близький до створення ядерної зброї. "Ми не допустимо ядерного Ірану" — ця заява вже звучить не як попередження, а як стратегічна доктрина, яка реалізується на практиці.

Скоординований удар США та Ізраїлю — якщо підтвердиться, що це саме так — означає нову фазу: це вже не "стримування", це — демонстрація рішучості. Іран же наразі стоїть перед вибором: відступити чи відповісти, ризикуючи втягнути регіон у повноцінну війну.

Цей удар — не кінець. Це лише пролог до того, як виглядає нова реальність: де мовчання Пентагону гучніше за заяви, а ракети запускаються без попередження.

Іран відповів: "Поверхнева атака" — чи спроба врятувати обличчя?

Тегеран визнає факт атаки, але наполягає: пошкодження — мінімальні, удари — поверхневі. За офіційною риторикою іранської влади, стратегічні об’єкти не постраждали, а Фордо, мовляв, продовжує функціонувати. Проте експерти міжнародних центрів безпеки — менш оптимістичні. І не тільки через технологічні характеристики бомб, які США застосували, а й через сам факт мовчання з боку ключових іранських джерел.

Фордо — не просто ядерний об’єкт. Це символ незламності іранської ядерної програми, побудований з урахуванням гіпотетичних американських бомбардувань. Проте коли в гру входить GBU-57 MOP — найбільш проникаюча неядерна зброя у світі — сценарії різко змінюються. Це вже не імітація сили, а фізичне проникнення на глибини, де до цього жодна інша зброя не працювала.

Супутникових знімків, які б підтвердили рівень руйнувань, публічно поки немає. Але непрямі сигнали — кажуть більше, ніж пресрелізи. За кілька годин після атаки індекси фондових ринків похитнулися, ціни на нафту підскочили на 4–5%, а в Перській затоці було зафіксовано підвищену активність іранських збройних сил. Це реакція системи, яка розуміє: ситуація вийшла за межі звичного обміну ударами.

Іран офіційно пообіцяв "жорстку відплату — у час і місці, які ми самі оберемо". Така фраза звучить знайомо, але цього разу ситуація інша. Удар був прицільним, координованим і відкрито символічним. Це вже не лише спроба обмежити ядерну програму — це спроба її демонтажу.

Світ в черговий раз стоїть на краю. І цього разу — з усвідомленням, що удар MOP, хоч і конвенційний за технічним визначенням, несе неконвенційні наслідки. Це зброя, яка здатна зруйнувати не лише бетонні сховища, а й дипломатичні ілюзії.

Чи стане це точкою зупинки для Тегерана — питання відкрите. Проте є ризик, що замість гальмування, атака лише прискорить ядерні амбіції Ірану, перевівши їх у ще глибше підпілля. І тоді Фордо буде не кінцем, а лише початком нової, значно темнішої глави.