Щось не так в Датському королівстві

У мої 24 роки головною подією стало народження першого сина. Ну, звичайно, до цього було багато чого цікавого – випуск з військового училища, один з найкращих дипломів на курсі, захоплююча наукова робота (до речі, на тему машинного зору, привіт шахедам), молодий офіцер, ГКЧП, розвал Союзу (роком раніше), початок сімейного життя, мізерна зарплата, злидні, романтичні надії на краще життя (завжди), але головною подією стало народження дитини. При тому, що я був тоді вже дуже досвідченим інженером, захоплювався радіотехнікою, оптикою, авіамоделюванням і ракетомоделюванням з 10-річного віку, мав 6 розряд (найвищий) радіомеханіка ще до вступу до військового училища, обожнював військову історію, знав напам'ять історію техніки, і взагалі історію, мав помітні лідерські здібності і цілком міг би очолити «Технологічні сили України», а замість цього служив авіаційним інженером на одному з військових аеродромів колишніх ВПС СРСР. Тепер у мене в десять-двадцять разів більше знань і досвіду, за плечима служба, робота, успішні бізнес-проекти, війна з 2014 року, перші українські безпілотники і унікальні військові операції. Я знаю і вмію, звичайно, набагато більше, ніж 24-річна дівчинка, але абсолютно не претендую на якісь високі, красиві адміністративні посади на одній фотографії з Макроном. Мені за державу прикро – чому у нас досі немає центру військових технологій з надзвичайними повноваженнями на чолі з реальними, справжніми інженерами, конструкторами, військовими практиками?.. Чому крім піару ми на виході не маємо нічого, адже скільки не говори «халва», а в роті солодше не стане, і якщо досі, і все більше і більше, літають шахеди, ми втрачаємо технологічну перевагу на фронті, а москва не горить – отже, щось не так в Датському королівстві.