Незворотні зміни політичного ландшафту Европи

В останні 10-15 років в Европі набирають сили й влади політичні рухи, які прийнято таврувати як радикальні – праві або ліві, популістичні, недемократичні або навіть неофашистські. Практично в кожній европейській країні сьогодні є така своєрідна партія, яка з кожними новими виборами відкушує все більший шмат політичної влади.

Українців привчили інстинктивно боятися таких «радикалів»; натомість хвалять поміркованих центристів, філософія яких заснована на суспільному діалозі, компромісі, традиційних консервативних цінностях, збалансованій економічній політиці. Останнім часом гарними стали ще зелені течії, оскільки зміни клімату вже ігнорувати неможливо.

Звісно, з тими «екстремалами», яких прямо фінансує москва, необхідно активно боротися. Вони становлять загрозу як Україні, так і власним демократичним системам. Разом з тим, багато тез цих крайніх партій і їхніх лідерів віддзеркалюють глибинне невдоволення і розколи серед населення, пов’язані якраз з розвитком капіталізму як філософської і політико-економічної системи. Наш московський ворог просто вміло на цьому грає, підживлюючи ці страхи і конфлікти.

Якщо европейський фермер виходить масово на протести та ще й блокує український кордон, то це не обов’язково тому, що він проросійський посіпака чи неофашист, а тому що п’явки капіталізму у вигляді монополістичних постачальників або закупівельників його продукції довели фермера до межі розорення.

Якщо мешканці европейських країн симпатизують антиіммігрантській риториці, то це не завжди тому, що вони шовіністи і мракобіси, а тому що багато мігрантів реально знахабніли вже так, що починають качати свої культурні, релігійні й економічні права місцевим мешканцям. Вже не кажучи про терористичні і злочинні мережі, розгорнуті в Европі під виглядом мігрантів росією чи іншими тоталітарними режимами. Меркель не випадково обмовилася, що «мульті-культі вмерло», а скандинави почали масові депортації чужинців. Ця тенденція тільки наростатиме.

Якщо у Західній Европі кожна третя дитина живе за межею бідности, інша третина страждає на діабет, а кожна десята скоро буде аутистом, то це не тому, що їхню їжу і здоров’я псують ІДІЛ чи Сі Цзіньпін, а тому що капіталістична харчова промисловість і система охорони здоров’я чхати хотіли на здоров’я людей. Цим двох високоприбутковим індустріям дуже вигідно, щоби люди спершу харчувалися лайном, а потім перманентно хворіли.

Якщо у світі 1% найбагатших має у власності 38% всіх активів, а 50% найбідніших мають тільки 2% багатств, то це не тому, що ці бідні дурні чи ледащі, а тому що капіталістична меритократія – це міт, а західна демократія завжди закінчується там, де починаються великі гроші.

І так далі куди не глянь…

Суть цього повідомлення в тому, що вже впродовж наступних 10 років так звані радикальні політичні сили Европи стануть мейнстрімом. Українцям треба не боятися їх, а активно налагоджувати міжпартійні зв’язки. Щоби не тільки пояснювати їм злочинну суть кремлівського режиму, але й разом з ними боротися проти европейського ганебного капіталізму. Нам потрібні такі лідери і партнери як Джорджія Мелоні. Нам потрібні українські партії, які будуть налагоджувати горизонтальні зв’язки з майбутньою владою Европи. 

Олександр Александрович, посол з особливих доручень МЗС України

з вивчення міжнародного досвіду трансформації економіки