Ідеальний кадр (Оповідання)

Чи існує він? Ідеальний кадр. Черниця зі шкіряною сумочкою, що розмовляє телефоном. Шматок шаурми у пластиковому лотку, що залишили для собаки чи кота. Відвідувач за столиком кафе, що, здається, сидить прямо під електроопорою. Все це ідеально існує у стоп-кадрі лише у моїй голові. Одна секунда – і магія зникає. Наречена Христа перечепилася через нерівність на асфальті й ледь не впала. Лоток з шаурмою відштовхнув хтось з тих перехожих, що поспішають на радіоринок. Електроопора виявляється аж через дорогу від кафе та людини, яка присіла випити кави. Ілюзія зникає. Хоча в останньому випадку все ще можна змахлювати, знайти правильну точку та зробити потрібний знімок. Але ж скільки таких потенційних кадрів так і залишаються лише у голові? Безліч. 
Збираючись на прогулянку, він одягає синю фланелеву сорочку та джинси. На ноги – кеди. Canon у чохлі. У навушниках – Melvins. Зачіска – щось середнє між молодим Робертом Смітом та Баззом Осборном. Самоук без будь-яких, навіть базових навичок. Тільки голе натхнення. 
Графіті на набережній річки Либідь у проміжку між залізничним вокзалом та Протасовим яром? Так, звісно, там є цікаві екземпляри. Зруйновані корпуси заводу “Київгума”? Та коли це було. Може, вже й немає їх, зникли, як Солом’янські бані. Тоді, може, будинок, в якому жив Світличний? Той, що на Уманській. Ось це вже цікаво. Але не сьогодні.
Сьогодні хочеться туди, де межують Монтажник та Ширма. Для цього спочатку доведеться йти повз ставки, а потім – подвір'ям, де, як химерні скелети, хтось розкидав залишки автомобілів. Ця місцина чомусь завжди викликає спогади про американський Південь, Фолкнера, “Святилище” та Темпл Дрейк. Хто знає, може, тут теж торгують самогоном, а може, і чимось ще менш законним. Виродження, хіть, злочин. Головне – не заглиблюватися у ці думки й не фотографувати, щоб не втрапити у халепу, як герой Кортасара зі “Слини диявола”. І це теж кадри, які виникають у моїй голові. Як легко уява малює картини, яких не було і ніколи не буде. Просто неймовірно… 
А далі йдуть білі особняки з ліпниною, за якими тягнуться будинки зі старої цегли та з іржавими бляшаними дахами. Ось тут потрібно ловити кадр, але немає потрібного відчуття. Ніби все на своєму місці, проте відсутнє необхідне у цих випадках натхнення.    
Він все ще думає про блістери від метадону, які валялися у пилюці. Чи можна зробити гарний кадр з ними? Ставки, рогіз та метадон. Уламки чийогось життя. 
А ось Ширма сьогодні чомусь особливо приваблює його. Раніше, ще до початку повномасштабного вторгнення, тут, майже над самими будинками, знижувалися літаки, які заходили на посадку до Жулян. Мабуть, місцеві мешканці були далекі від захвату. Але з боку це виглядало дивовижно. Урбаністична поезія.  
А на Козацькій вулиці є, чи був, старий будинок, який варто фотографувати кожного разу, коли проходиш повз. Бо невідомо, скільки він ще простоїть. Є різниця між тим, щоб фотографувати будинок, який знищила ворожа ракета, та тим, що нищить час. Ось в останньому випадку може вийти ідеальний кадр. Особливо, коли у небі знову з’являться пасажирські літаки, і один з них зможе хоча б на секунду закрити своїм крилом сонце.