ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД ПРОГРАЄ - СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА СИНГУЛЯРНІСТЬ

Технологічна сингулярність: Керцвейл попереджає, ми ігноруємо

Рей Керцвейл у книзі "The Singularity Is Near" (2005) передбачив, що до 2045 року машини перевершать людський інтелект. Комп’ютери писатимуть код для розумніших комп’ютерів, доки ми не станемо пасажирами в їхньому світі. Це технологічна сингулярність — момент, коли прогрес стає некерованим, а майбутнє — непередбачуваним. Керцвейл бачить у цьому шанс на прорив, але реальність ближча до катастрофи. Ми вже втрачаємо контроль, і не над машинами, а над собою — у політиці, де хаос росте швидше за будь-який алгоритм.

Політична сингулярність - шоу, яке ми фінансуємо

Політична сингулярність — це коли ми добровільно віддаємо владу фрікам, яскравим, проте тупим політикам без політичного досвіду або із великим досвідом без досягнень, які називають себе лідерами, і називаємо це демократією.

Яка наша роль у такому шоу? Ми глядачі? Або, взагалі, ми – звірі, що букають по колу під хлистом дресирувальника?

Хто головний у такому шоу? Ми його бачимо? Глядачі платять, звірі безправно виконують накази, трупа чекає контрактів та заробітку. Хто головний, хто все вирішує? Чиї дії ефективні чи не ефективні призведуть до того, що увесь цирк буде або багатим, яскравим, відомим і без звинувачень з боку захисників тварин. Що можуть вдіяти глядвчі, як що їм не сподобалось, або звірі виглядали замученими, клоуни були не смішні тощо. Нічого не можуть безсуб’єктні глядачі та звірі. Точніше можуть, але не хочуть через байдужіть, зневіру в себе та справедливість, не мають інших орієнтирів.

"Гучний Шоумен" обіцяє неможливе, а "Конспіролог" кричить про таємних ворогів. Фільм "Не дивись вгору" показує, як людство ігнорує комету, що мчить на Землю, заради ток-шоу та порожніх гасел. Це не фантастика — це наше сьогодення. Ми обираємо політиків, які сміливі, бо дурні, а потім дивуємося, чому все валиться.

Мій командир казав: "Є два типи сміливих людей: сміливий, бо дурний, і сміливий, бо по-іншому не вдається". Сучасні політики — це перший тип. Вони кидаються в бій без плану, кричать гучні обіцянки, не задумуючись про наслідки. Але хто їх обирає? Ми. А потім ми хочемо, щоб наш вибір сам по собі став кращим, ніж ми обрали. Це як купити зіпсовану їжу і сподіватися, що вона стане смачною.

Чого хочуть народи? Вони не думають

Запитайте націю: "Чого ви хочете?" У відповідь — набір гасел: свобода, справедливість, багатство. Але на виборах ми обираємо не розумом, а емоціями. Психологи називають це "евристикою доступності": ми хапаємося за найгучнішу ідею, як за рятувальний круг. У "Не дивись вгору" політики ігнорують комету, бо вона не продається в медіа. Так і ми обираємо "Шоумена", який обіцяє "все й одразу", замість тих, хто пропонує складні, але реальні рішення. Чому? Бо думати важко, а крики звучать переконливо.

Маргінали як наші дзеркала

Маргінальні політики — це не випадковість, а наш портрет. Наш спільний портрет: українців, росіян, білорусів, словаків, угорців, американців, британців, особливо за часів Джонсона (ІМХО). "Гучний Шоумен" обіцяє повернути "золотий вік", якого ніколи не було. "Конспіролог" звинувачує еліти, пропонуючи себе як рятівника. У "Чорному дзеркалі" такий персонаж міг би очолити країну завдяки вірусному твіту. Вони процвітають, бо ми надаємо перевагу шоу над розумом. Ефект Даннінга-Крюгера: найголосніші здаються найкомпетентнішими, і ми віримо їхній бравадi.

Чи завжди маргінали погані? Іноді їхня сміливість руйнує застарілі системи. Але частіше їхня "сміливість, бо дурність" веде до хаосу. Ми обираємо їх не тому, що вони кращі, а тому, що вони гучніші. І це наша провина.

Свобода чи самознищення?

Свобода — це відповідальність за свої рішення. Але ми віддаємо її в руки тих, хто сміливий, бо дурний. Чому? Бо думати страшно. Набагато легше обрати "Шоумена", який обіцяє рай на землі, чи "Конспіролога", який бачить ворогів у кожному кутку. У "Не дивись вгору" суспільство ігнорує науку заради шоу. Так і ми обираємо політиків, відомих скандалами чи вірусними відео, замість тих, хто пропонує виважену сміливість - ту, що діє, коли "по-іншому не вдається".

Уявіть політика, який прославився криками про "зробити всіх багатими". Планів немає, зате харизма б’є через край. Або іншого, чия кар’єра — це суцільні меми й скандали. Ми обираємо їх, бо хочемо шоу. А потім дивуємося, чому цирк не вирішує наших проблем.

Висновок: ми обираємо хаос, а не розум

Ми обираємо політиків, які сміливі, бо дурні, а потім сподіваємося, що наш вибір стане розумним. Це як стрибнути в прірву й чекати, що виростуть крила. Політична сингулярність - це коли ми так захоплюємося цирком, що забуваємо про реальність. Керцвейл попереджав про машини, які нас перевершать, але ми вже перевершуємо себе в абсурді, обираючи голосливу, енергійну, всюдисущу посередність  замість чесного, вдумливого, досвідного, прагматичного, працездатного лідера.

Ми самі себе запевнили постійно повторюючи, що політика – це брудна гра, політики безпринципні, їм краще видно, політики крадії, ближче до корита тощо.

Давайте почнемо думати про політику і про політиків по-іншому: політик – це менеджер, це шанс для нього увійти в історію, політик – носій нашої довіри і як що він зрадить – ми відізвемо його з Сенату, з Думи, з Верховної ради, …

Давайте постійно питати у політикив: чому він прийняв такий Закон? Чому він набрехав у декларації, чому у нього російський паспорт і, головне, знімати іх, відкликати і пожиттєво вностити в списки зрадників народу, зрадників виборців. Краще із конфіскацією майна, краще із пожиттевим строком. Бо робити шоу на посадах, красти, брехати виборцям та країні – то така ж зрада, як і видавати інформацію ворогу.

Час зупинитися й запитати: чому ми обираємо хаос? І чи готові ми нарешті обрати тих, хто сміливий, бо по-іншому не вдається?