Щоб вижити, нам довелося стати героями, на яких ми хотіли бути схожими у дитинстві

Малим я, як усі хлопчики, обожнював американські бойовики. Такі, щоб Рембо, коммандос, зоряний десант, оце все. Голівуд виховав у мені абсолютну впевненість: коли в майбутньому почнеться епоха роботизованих війн, неважливо, з комуністами, зомбі чи іншопланетянами, на чолі будуть обов'язково американці з арсеналом усього найкрутішого і найновішого. Передові американські роботи із зірково-смугастими логотипами покарають негідників, а тоді морпіх Джон Сміт-молодший закурить сигару, поплескає свого підлеглого-кіборга по залізному плечу і скаже: we did it, bro!

І ось, майбутнє наступило. Роботи та дрони дійсно штурмують позиції негідників. Тільки на борту робота – не американський прапор, а напис українською "#бу русню!". І керує роботичним підрозділом не умовний Джон Сміт, а умовний Василь Коваленко (точніше, Василь не умовний, а цілком реальний, просто його позивний в цілях безпеки краще не світити).

Скажу навіть конкретніше: це майбутнє наступило в кінці 2024 року, коли 13-та бригада оперативного призначення НГУ "Хартія'' під Липцями здійснила перший в історії повністю роботизований штурм. До речі, всі задіяні в ньому наземні та повітряні камікадзе, НРК із кулеметною туреллю, бомбери і розвідники частково чи повністю були made in Ukraine. Майбутнє почалося 9 липня 2025 року, коли 3-тя окрема штурмова бригада показала світові перший задокументований штурм російських позицій із захопленням полонених виключно за участю роботів. Можете собі уявити рівень координації операторів підрозділу DEUS EX MACHINA? FPV-дрони та наземний робокомплекс на Харківщині без жодних втрат наших бійців захопили фортифікації ворога, які до того двічі не вдавалося взяти піхотинцям. А тоді роботи вперше в історії прийняли капітуляцію виживших росіян і вивели їх до українських позицій. Де цивілізовано, згідно з регламентом, їм змінили статус окупантів на статус військовополонених.

Я не хочу і не буду применшувати внесок Сполучених Штатів, вони суттєво допомогли, допомагають, і сподіваюсь, продовжать допомагати нам у цій війні. Йдеться більше не про них, а про нас самих, наше сприйняття себе в категоріях нашого місця у світі, в категоріях героїчного міфу і навіть у баченні майбутнього. Погодьтеся, як це сприйняття змінилося, коли дійшло не до війни на екрані під красивий саундтрек, а до реальних бойових дій.

Ми не маємо змоги, як США, розробляти і впроваджувати дрони Switchblade 600 за $170 000 кожен.

Зате ми масштабували виробництво бюджетних FPV‑шок за 300$ до 200 000 штук щомісяця, і розраховуємо своїми силами виробляти до 4 мільйонів на рік – про це вже навіть Forbes пише.

Зате ми маємо реальний досвід захоплення позицій і полонених роботами, і так, ці прецеденти будуть масштабуватися.

Зате ми аналізуємо зміни формату війни в реальному часі, бо маємо думати на крок вперед, аби просто вижити.

Я писав про це нещодавно – наші західні партнери дуже люблять бачити війну на екрані, бажано у форматі героїчних фільмів. Але не хочуть не те, щоб помічати – навіть уявляти її в своїй комфортній реальності. Та помічати доведеться, бо це буде не війна із бородатим шахідом в халаті верхи на віслюку. А війна з арміями дронів-шахедів. І не десь далеко, а в їхніх рідних, спокійних, комфортних містах, в яких поки навіть не почали перевіряти доступність бомбосховищ.

США нещодавно звітували, що вперше (!) здійснили скид гранати з дрона. Їхня новітня інструкція для танкових підрозділів рекомендує їм збивати дрони з основної гармати "Абрамса". Я не можу пояснити це інакше, ніж ігноруванням реальності. Сподіванням, що війна лишиться десь в далекій Сирії, Іраку чи Україні, ну, і ще на екранах у вигляді блокбастерів. І я не знаю, чи зможуть наші західні партнери перемогти свій власний страх прийняти реальність і почати діяти, а не обговорювати доцільність дій.

Але дещо я знаю напевне. Коли наші діти сьогодні дивляться американські фільми про героїчних солдатів, вони не захоплюються, як ми колись. Вони сміються. Бо будь-який пафосний розкачаний коммандос на екрані виглядає смішно на фоні їхніх справжніх батьків, старших братів та сестер, які щодня долають зло страшніше, ніж усі голлівудські "чужі" та "хижаки" разом взяті.

Щоб вижити, нам довелося стати героями, на яких ми хотіли бути схожими у дитинстві. Для того, аби діти наших дітей могли бачити війну тільки в кіно.