Загинув мій напарник Любомир Нідзельський

В моєму взводі загинув воїн, мій напарник Любомир Нідзельський. Загинув на чергуванні "Стугни" на нулі, від удару забороненої хімічної зброї. Він загинув воїном, він працював по ворогу, він палив ворога "Стугною". Він був моїм напарником, ще з оборони Києва зі Скибина. Він чергував вночі, я вдень...Він делікатна, щира, спокійна людина, він моя фронтова родина, ми так звикли до нього, що до сих пір не усвідомлюємо, що його не має. Нам так боляче.

Він був тихим, але надійним і дуже відповідальним.

Пам'ятаю, як неочікувано ні для кого в сектор ураження "Стугни" в'їхав ворожий Урал з о/с. Ніхто не чекав, ворожої активності, певно ворог переплутав дорогу. Я тоді була на полігоні. Мені дзвонить роздратоване командування і кричить, що розрахунок "Стугни" не відповідає. Я їм кажу: "Значить працює". А сама думаю, мабуть пропустили, ніяких попереджень же не було. Але чекаю, бо знаю на позиції він, і він дзвонить:"Ціль уражено".

Це тільки Любомир так міг, ми би всі пропустили. Відповідальність, зосередженість 24 на 7 це Любомир. Стриманість і скромність це Любомир. Сміливість і надійність це Любомир.

Він був завжди розсудливий, обережний. Але зараз "Стугна" знову попереду піхоти разом з еспешками. Це великий ризик, малий результат, бо дальність 5 км в епоху дронів це ніщо. Я дуже хотіла, щоб Любомир був оператором "Крила", він літав між чергуваннями, я намагалася перевести його на цю роботу. Ми не встигли....

Любомир загинув перед включеним пультом "Стугни". Загинув протитанкістом...Честь тобі мій напарнику. Честь захиснику України!