Економіка має бути соціальною.

Продовжуючи думку про соціальну економіку зазначу, що в цій сфері діяльності, українська влада маніпулює громадською думкою, навмисно відділяючи економіку від соціальної царини.

Таким чином політичні «еліти» виводять із зони відповідальності економічний блок, який з кінця 90-х відхрестившись від соціальних зобов’язань, взяв курс на знищення економічної спроможності держави. Тому, міністерство економіки в сучасній Україні реалізує свої завдання невраховуючи соціальні запити населення.

Саме з цієї причини десятиріччями в Україні не проводиться перепис населення. …А навіщо? Економічна модель орієнтована не на підвищення рівня життя населення, а на задоволення інтересів невеличкого прошарку, який складається з чиновників, політиків та криміналу.

В нормальних же, тобто успішних країнах розвиток економіки повністю підпорядкований під запити громадян, якій збільшуються щороку. Тому, там постійно ведеться статистичний облік про кількість, склад та розміщення населення. Статистичні дані є важливим інструментом для розуміння не тільки демографічних процесів, а й розробки державної політики.

Саме з цього має починатися розбудова економіки. Знаючи скільки в країні населення, можна отримати відповідь на такі питання: скільки потрібно державі на рік виробляти молока, м’яса, хліба, овочів, фруктів? Скільки і яких для цього потрібно земель? Тоді стає зрозумілим, які машини та станки має виробляти промисловість, що своєю чергою дасть відповідь на питання: скільки ж нам насправді потрібно шахт і рудників, щоб забезпечити машинобудівельну галузь металом та електроенергією. І головне такій державі одразу знадобляться освічені, культурні і здорові громадяни, а це вже про реформи у сфері охорони здоров’я та освіти. Цей ланцюжок можна розмотувати довго...

Врешті-решт все це дає додаткові робочі місця, які рахуються мільйонами. При такому підході люди гарантовано отримують зарплати, пенсійний фонд без проблем поповнюється, народжуваність в рази перевищує смертність, бо в такій країні люди хочуть жити.

Все про що я написав вище і багато того, про що не написав, наприклад, про трудові відносини, про ринок праці, про самозайнятість населення, про ветеранську політику, про проблеми молоді і т.д. – всім цим має займатися Мінсоцполітики.

В умовах же сучасної України це міністерство, згідно з інформацією, яка опублікована на офіційному сайті, займається лише субсидіями, пільгами, місцевими програмами соціального захисту населення. Отже, міністерство не створює робочі місця, співпрацюючи з мінекономіки, взагалі не цікавиться трудовими відносинами, не використовує статистику, як інструмент, що дає розуміння, куди рухатися і що потрібно робити в конкретний проміжок часу. Мінсоцполітики не займається на системному рівні тим, чим мало б займатися, а примітивно обслуговує правлячий клас, імітуючи бурхливу діяльність, від якої українцям стає тільки гірше.

Тому, ми й досі не знаємо скільки нас українців залишилося, а в країні панує колосальне безробіття. Вразливі верстви населення, як молодь, люди похилого віку, ветерани російсько-української війни у своєї більшості знаходяться в стані безвихіддя і відчаю, оскільки перші не мають можливості отримати гідну роботу і можливість самореалізуватися, другі знаходяться на межі виживання, а треті відчувають себе ізгоями в державі, яку вони захищали.

Чине міністерство банально латає дірки. Ну посудіть самі. У нас кількість ВПО досягла 3,8 млн осіб. Отримали житло, після повномасштабного вторгнення, лише 9,6 тис. Це про що? Це, як раз про імітацію і байдужість. Це точно не про соціальну політику.

Соціально-економічна політика – це у першу чергу про соціальну справедливість та підвищення соціальних стандартів і забезпечення соціальних гарантій, як передумови формування гідного рівня добробуту.

Чине Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України не відповідає викликам сьогодення, бо його діяльність не спирається на спроможну економіку, якої по факту нема, а тому приречене боротися з наслідками.

Україні потрібна нова соціальна політика, яка б спиралася на соціальну модель економіки. Однозначно економіка мусить бути соціальною і єдиним показником її успішності має стати лише показник підвищення рівня життя населення.

Тому, в умовах політичної та економічної кризи час вимагає від нас створення міністерства Праці, яке б взяло на себе відповідальність в цілому за соціально-економічну політику, яка б діяла в напрямку напрацювання справедливих державних соціальних гарантій, створення ефективної ветеранської політики, пенсійного забезпечення та трудових відносин. Звісно ж міністерство Праці має тісно співпрацювати з міністерством економіки, оскільки сучасна економічна модель повинна враховувати постійно зростаючі потреби українців і не тільки матеріальні, а й духовні.

Днями Уряд змінив своє обличчя і Міністром соціальної політики, сім’ї та єдності України замість ніякої Жолнович став Денис Улютін. Чи варто чекати від нього змін? Гадаю, що ні. Оскільки зміни не входять до порядку денного, як парламенту, так і ОП. Хоча, хто зна, може Улютін виявиться революціонером і ми ще почуємо про проривну реформу в цій сфері. А якщо ні, то при таких розкладах Улютін ризикую залишитися в пам’яті українців, таким же ніяким міністром, як і його попередниця Жолнович.

А взагалі-то, щоб економіка стала соціальною, Україні не потрібні уряди шмигалів чи свириденок. Україна зараз потребує перехідного уряду, який би складався з фахівців без політичних квот, і який би мав конкретне завдання: запуск економіки, яка б працювала на Перемогу і добробут українців та підготовку країни до проведення справедливих виборів, що містить в собі, у першу чергу зміну виборчого законодавства, закону про політичні партії, ЦВК і т.д.