Як Україна втратила шанс «на чесному слові й на одному законі» дотягнути до ЄС

І що тепер далі?

Коли після бліцкригу всієї системи української влади проти НАБУ і САП 22 липня ЗМІ просили мене прокоментувати можливі наслідки від цього рішення у відносинах нашої країни з ЄС я постійно виправляв: не можливі, а відразу практичні. І серйозні. Починаючи від скасування можливості відкрити перший кластер перемовин про вступ до Євросоюзу вже цього місяця й всіх наступних кластерів до кінця цього року й продовжуючи – але не закінчуючи -  мільярдами урізаної допомоги ЄС нашій країні.

Більш того, не треба намагатися оманювати себе ти, що ситуацію можна «відкотити» до стану 21 липня, і ЄС пробачить нашій владі дитячу хворобу зростання до євростандартів. Ні, відносини ЄС з Україною вже опинилися в новій площині й перебуватиме там надалі. Це так само, як після першого атомного бомбардування Хіросіми 6 серпня 45-го року тішити себе ілюзіями відкотити ситуацію до стану 5 серпня того року.

Звичайно, це порівняння як і будь-яке інше умовне. Але допомагає зрозуміти масштаб змін у відносинах ЄС – Україна. Оскільки з обох боків були перетнуті червоні лінії.

Офіційний Київ це зробив, коли намагався у режимі бліцкригу вибити з фундаменту євроінтеграції України й викинути на звалище наріжний камінь для всієї європейської суспільно-політичної системи  - незалежність інституцій, які покликані боротися з корупцією. (Це якби якійсь дикун-людожер вирішив стати членом Палати громад англійського парламенту, але не читаючі розірвав Велику хартію вольностей, плюнув на рештки й влаштував на них танці з бубном, а опонентам у Палаті під час дебатів намагався зняти скальпи).

Після чого європейці у відповідь перейшли дві червоні лінії. По-перше, пролунала публічна різка критика дій української влади, чого європейці старанно уникали з моменту повномасштабного вторгнення РФ. А по друге – пішли на значне урізання фінансової підтримки України.

Тепер у відносинах Євросоюз – Україна обидва ці обидва фактори в арсеналі європейських лідерів будуть присутні практично постійно для впливу на позицію офіційного Києва на офіційний Київ. Й за необхідності будуть застосовуватися європейцями без зайвих рефлексій.

Далі – демонстративна довіра європейців до будь-яких дій української влади, яку вони демонстрували публічно, зникла як явище. З моменту спроби скасування незалежності антикорупційних органів представники ЄС чітко й послідовно повторюють: вони максимально уважно прискіпливо контролюватиме процес повернення незалежності НАБУ і САП. Ця нова модальність у стосунках з офіційним Києвом тепер буде характерною рисою дій ЄС стосовно й інших важливих для Євросоюзу питань.

Із позитивів можна відзначити те, що такої глибокої заморозки євроінтеграції, як це відбулося з Грузією, з нашою країною точно не буде. Рух до ЄС продовжиться, проте його зміст й темпи стануть іншими. Зміст – тому що над виконанням домашніх єврозавдань тепер доведеться працювати дуже ґрунтовно, без авансів та поблажливості європейських партнерів. З надіями, що лише за допомогою прийняття «красивих-правильних-100% європейських» законів вдасться отримати квиток на вхід до ЄС тепер покінчено.  

Тому й темп просування до Євросоюзу буде набагато повільнішим, ніж було досі. Наприклад, про відкриття всіх кластерів перемовин до кінця цього року в практичній площині більше не йтиметься. Якщо вдасться до січня наступного року відкрити перший кластер – і то буде добре.

Найголовніше – що рух країни до Євросоюзу продовжується. Й хоч температура за бортом стала помітно більш прохолодною – кумулятивної сили нашого суспільства вистачає на успішне просування вперед і вистачить для досягання остаточної цілі членства країни в Євросоюзі.