Трамп досі не наш

Знову дивуюсь геніям коментаторського цеху, які святкують "рішучий розворот" Трампа. Прямо отак — рішучий, мовляв, мов куля з гармати. Ну-ну. Такий рішучий, що одразу шле до Москви не кого-небудь, а старого друга — Стіва Віткоффа. І це, очевидно, щоб продемонструвати силу? Чи щоб похвалитись новою стратегією обіймашок із Кремлем? Якщо це розворот, то куди саме? Назад? На кола своя?

А тепер ще й перли типу: "санкції будуть, але вони ні на що не вплинуть". Це як взагалі? Санкції для галочки? Зазвичай Трамп гримить: "Я як лупану митами - будете мені в ноги падати". А тут - вже й сам визнає, що хуйло його зробить, як хоче. Змінилась риторика, кажете? Та швидше здається, що змінився градус приниження.

Про підводні човни - просто шедевр. Символічно, що саме їх він згадав: ніхто ж їх не бачить! Ідеально для політики "я щось зробив, але ви того не побачите". На Близькому Сході — авіаносці, камери, флот, шоу. А тут - "уявіть собі підводні човни". Браво.

Так, настрій у нього, схоже, справді змінюється. Тому й риторика коливається, як флюгер у торнадо. Але поки що за цією риторикою - тільки одне: згода продавати нам зброю. Це, безумовно, важливо. Але не перебільшуймо - це не благодійність, а бізнес. Трамп не Святий Франциск, він рахувати вміє.

Тут про те, як Трамп путіна замочив. 

А тут чорний і билий гумор. Регочемо з вгорогів і мудаків разом.