Про соціальний геноцид і справжню соціально-економічну  політику

На одному з недавніх засідань комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, почув від одного з депутатів наступне:

«Я розумію наскільки важлива демографічна політика в розрізі економічного розвитку держави. …Є проста формула зростання демографічних показників, через підтримуючи заходи»  - і уточнив: «Це підвищення виплат після народження дитини, інформаційна та просвітницька робота».

Далі депутат подякував комітет за плідну роботу, голова комітету Третьякова схвально схилила голову набік.

Що тут не правильно?

Все просто. Міністерство соцполітики разом з профільним комітетом намагаються створити ілюзію соціального раю в Україні, ініціюючи закони, які не сприяють зростанню життєвого рівня населення, а навпаки занурюють це населення в ще більше горе і проблеми.

Коли жебрак народжує дитину, у якої вже з народження нема перспектив на гідне життя, яка приречена з часом працювати 11-14 годин на одну, в кращому випадку на 1,5 ставки і там де скажуть, то разова виплата після народження, аж ніяк не зробить з цієї дитини щасливого і повноцінного громадянина України. Це не соціальний рай – це соціальний геноцид.

Простих формул не існує. Ніякої демографічної політики не може бути апріорі без успішної економіки. Тобто, спочатку зелене світло підприємцям, у вигляді зниження до мінімуму державної регуляції і справедливого та ефективного оподаткування. Мені, наприклад, імпонує система  оподаткування Павла Себастьяновича, через транзакції. Кожен українець має заробляти стільки, наскільки у нього вистачає знань, досвіду і бажання.

Таку ж вільну треба надати державному сектору економіки, який зобов’язаний приносити в казну прибуток. Тобто ніяких паразитарних об’єднань, типу вугільних чи Центренерго. Кожне підприємство має мати свій розрахунковий рахунок, право укладати самостійно угоди на реалізацію продукції і відповідати лише перед законом.

Всі стратегічні галузі, в тому числі і фармакологія (це також питання демографії, бо сучасна фарма людей не лікує, а робить їх ще більш хворими), мають жорстко контролюватися державою. Ніяких галузевих монополістів на кшталт Ахметова чи Коломойського. До речі, за ради об’єктивності, саме так було у державному секторі поганого совка.

Не може бути соціальна політика окремо від економічної, тому треба говорити про соціально-економічну політику, в якій ринок праці, забезпечення доступним житлом, здоров’я нації і трудові відносини повинні стояти на першому місці. А це вже про економічну модель сталого росту, орієнтовану на задоволення потреб громадян.

Є ще один чинник, який дуже впливає на показник народжуваності та смертності – це соціальна справедливість. Першою ознакою державності є наявність справедливості. Не будуть люди вважати себе захищеними чи вільними, коли політикам, злодіям та держапарату все, а людям нічого, крім закону. Тим більш, якщо ці закони написані політиками під диктування злодіїв.

Все про що я написав вище і є справжньою соціально-економічною політикою, якою повинне займатися профільне міністерство і відповідний комітет ВРУ в комплексі з іншими міністерствами Уряду.

Натомість ці питання в комітеті Тртьякової не обговорюються. І не тому, що там всі дурні, а тому, що в Україні взагалі відсутня соціальна політика, так же як і економіка. Тому, банально їм нема про що говорити, ...а говорити треба, бо вони ж депутати. От і мелють там годинами й роками аби щось написати у фейсбуці.

Висновок:

1. Політики такої якості нам не потрібні! Всіх їх, різнокольорових, на смітник історії. Досить, наїлися їх турботи так, що тепер вже кров’ю харкаємо.

2. Україні потрібні вибори! Бажано зі змінами у виборчому законодавстві, але ж хто ж його змінить. Хоча це вже і не так критично, бо тотальне мародерство і невігластво у владі, навряд чи буде сприяти електоральним симпатіям до політиків, які десятиріччями не виходять з парламенту. Які, власно кажучи і є прабатьками мародерства та невігластва, як в політиці, так і в економіці.

3. Україні потрібна політична люстрація. Але ж, знову таки, хто ж прийме такий закон? Тому, будемо люструвати самі …

Дивлячись на весь цей абсурд все частіше ловлю себе на думці: наскільки ж українці сильні, що навіть і в умовах, коли майже весь світ постав проти них та плюс ще й доморощені гниди точать державу з середини, вони продовжують тримати Україну, співають пісні і ще й навалюють русьні на фронтах.

... Певна річ - нас не зламати, ми сильна нація! Переможемо!