Так "наш" чи "не наш"?

Для того, щоб знайти відповідь на питання "Чий Трамп?", іноді треба подивитися, а що каже про президента США ворожа пропаганда. Хоч такий огляд і не дасть 100-відсоткову відповідь на питання, чи діє Трамп в орбіті кремлівської політики, але деякі цікаві епізоди продемонструє. 

Тому до вашої уваги - огляд, підготовлений для Антиімперського блоку народів. Далі - мова оригіналу:

Півроку як Дональд Трамп – 47-й президент США. За цей час він встиг наговорити стільки, що вистачить усім — і для кохання, і ненависті. Не лише наговорити, а й зробити. Втім, деякі слова рівносильні справам.

У Кремлі обрання мільярдера зустріли зі стриманим оптимізмом. З наближенням до інавгурації оптимізм зміцнювався. Соціологічні опитування підтверджували внутрішньоелітний консенсус, що транслюється в низи. Наприклад, 13 листопада ВЦВГД повідомив, що в російсько-американських відносинах змін на краще очікують 33%, а на гірше — лише 6%. Інша річ, що люди не уточнювали, в чому може полягати покращення. Адже хтось всерйоз сприйняв слова Трампа про «удар по центру Москви».

Трансляція кадрів інавгурації федеральними каналами демонструвала, що Кремль з нетерпінням чекає перших кроків нового глави США. Заради такої справи киселі-солов’ї навіть прикрутили гніт своєї пихи та почали лебезити перед заокеанським володарем. Заяви Трампа про приєднання Гренландії та Канади підтвердили сподівання Кремля. Почавши загрожувати всім і вся, а особливо ЄС, запровадженням митних тарифів, президент заслужив на нові оплески з боку кремлівських ЗМІ.

При цьому з’явилися приводи для поблажливого поплескування господаря Білого Дому по плечу. Зокрема, Симон’янівська RT не без задоволення процитувала слова професора Павла Фельдмана: “В умовах ринкової економіки обмежувальні заходи не працюють”. У Кремлі, як відомо, сидять ті ще лібертаріанці.

Автори деяких Z-каналів, втім, висловили подив з приводу загального тріумфу, вважаючи його формою колективного прогину перед ненависною Америкою. Насторожився на зоні й Ігор Гіркін.

Черговий сплеск кремлівської американофілії викликали телефонні переговори між Путіним та Трампом, що відбулися 12 лютого. Ложку дьогтю в бочку меду додав Соловйов, який заявив, що Трамп «занадто м’яко стеле», а з ним взагалі треба «тримати вухо гостро». Подібні сентенції справили враження м’якого осадження вашингтонського бешкетника: мовляв, ти голову високо не підіймай. Трамп намагався відповідати образу пай-хлопчика, що підтвердили голосування в ООН щодо резолюції 24 лютого та скандальна прес-конференція 28 лютого за участю Володимира Зеленського. Путін радо запропонував американському президенту рідкісноземельні ресурси окупованої ним Росії. То справді був пік офіційного трампоклоніння — і за частотою згадок, і за позитивом оцінок.

Експерт із НДУ ВШЕ Микола Новик поспішив запевнити, що російські паничі не втратять від пограбування своєї країни. Оскільки, на відміну від українських, російські запаси досить значні, до того ж розташовані «на півночі, у Мурманську, на Кавказі, Далекому Сході, в Іркутській області, Туві та Якутії». Загалом, у тих місцях, мешканців яких поважному експерту не шкода, а вже кремлівському резиденту їхня доля тим більше не цікава.

Z-медійників трохи стурбувала заява мільярдера від 3 березня, де назвав себе «єдиним президентом, який не віддав путінської Росії жодної частки України». Проте вже наступного дня бізнесмен реабілітувався перед Москвою, заявивши на спільному засіданні Конгресу, що Росія висловлюється за мир. Щоправда, очікувалося, що Трамп, на додачу до цього, сповістить конгресменів про остаточну зупинку допомоги для України, але він вирішив не квапити події.

Якщо перша розмова президента з диктатором тривала півгодини, то друга, організована 18 березня, розтягнулася на 2 години 28 хвилин. У відповідь на пропозицію Трампа про заморожування воєнних дій на 30 діб його візаві вніс зустрічну пропозицію: лише щодо об’єктів енергетичної інфраструктури. Голубки також потуркотіли про перспективи нормалізації відносин між РФ та США. Судячи з тодішніх коментарів Z-ботів, Кремль вирішив, що Дональда настав час дотискати, виливши йому на голову відро помиїв. Відзначився і голова НОД Євген Федоров, який заявив, що американці «хочуть знищити нашу країну як конкурента». До батога додався і пряник у вигляді передач на ТБ, присвячених багатовіковій російсько-американській дружбі.

Суперечливі дані надали соціологи. Так, Фонд «Громадська думка» 28 березня поділився статистикою, згідно з якою 39% росіян позитивно ставляться до вашингтонського володаря, 22% негативно. При цьому 66% вважали Трампа хитрим і лукавим, 13% — чесним та щирим. Опитування проводилося напередодні та під час Міжнародного жіночого дня. Мабуть, опитані були не тверезі, раз простодушний американський бізнесмен здався їм «хитрим і лукавим».

Квітень пройшов під знаком страшних тарифів, які радували радше, ніж лякали мешканців Кремля. Пєсков, як завжди, наголосив на уважному інтересі «наших економічних відомств», але при цьому дав зрозуміти, що йому абсолютно по барабану. Навіть погрози Вашингтона запровадити вторинні мита з його боку млявої відповіді про деякі «дуже складні» аспекти обговорень, які «вимагають додаткових зусиль». Пургоніс усім своїм виглядом показав, що Кремль чхати хотів на економічні санкції, а про бомбардування Кремля Трамп у ті дні навіть не заїкався. Так чого боятися.

Після стамбульських переговорів до Трампа повільно почало доходити, що його водять за носа. Хоча це не завадило зателефонувати Путіну 19 травня. Через тиждень Трамп не витримав і заявив, що Путін «збожеволів». Пєсков відповів у тому дусі, що Трамп емоційно перевантажений.

Нову телефонну розмову господарі Білого дому та Кремля влаштували 4 червня. По гарячих слідах «Павутини». Годину із чвертю Путін скаржився на українські удари. Трамп висловив розуміння емоцій диктатора. Незважаючи на нещодавні негативні заяви американського президента про Путіна, російська пропаганда оцінила чергове вставання в «позу Ку». Зокрема, Соловйов із деяким співчуттям відгукнувся про Дональда, якому, за його словами, загрожує в’язниця. Мовляв, ми все розуміємо і ваші антипутінські фрази пропускаємо повз вуха.

Розлад Маска і Трампа, що стався 6 червня, викликав у кремлівських колах суперечливі почуття. Частина Z-спікерів визнала цю новину поганою. Оскільки обидва сприймалися як особи, які доброзичливо налаштовані до «приборників традиційних цінностей» на зразок Володіна та Красовського. З іншого боку, як соломинка для потопаючого путінці вхопилися за конспірологічну теорію. Мовляв, два друзі зобразили сварку заради відключення України від «Старлінка».

14 червня, наступного дня після ізраїльського удару по Ірану, Путін та Трамп знову зателефонували. Протягом 50 хвилин кремлівський резидент намагався продати послуги посередника. За тиждень американські літаки атакували ядерні об’єкти в Ірані. Незважаючи на симпатії деяких путінців (зокрема Соловйова) до Ізраїлю, в цілому в офіційних ЗМІ панувала розгубленість. Пропагандисти явно приміряли долю аятол на себе. Не витримав навіть Дугін, який до певного часу вважав американського президента провідником «четвертої політичної теорії» (у перекладі нормальною мовою — путінферштеєрства). Тепер він дозволив собі страшну образу, порівнявши Трампа з Бушем-молодшим. Втім, він ще давав мільярдеру шанс, заявляючи, що невікони, мабуть, взяли Трампа до заручників. Дугін також видав: “У США йде смертельна боротьба за Трампа”. А з цими словами часом навіть можна погодитися: “Трамп не усвідомлює, що робить”.

16 червня американський президент підтвердив цю думку, заявивши, що виняток РФ з «великої вісімки» був помилкою, а 3 липня вкотре подзвонив Путіну. Лише після шостого дзвона настав період «розчарування», що триває й досі. 14 липня Трамп назвав Путіна крутим хлопцем, який обдурив багатьох лідерів США, а потім дав диктатору 50 діб на врегулювання конфлікту. Наприкінці липня термін скорочено до 8 серпня.

Нові заяви, очевидно, не подобаються Кремлю. Розпушив хвіст придурковий Дмитро Медведєв, який пригрозив американському лідерові війною: «Не йдіть шляхом Сонного Джо». Пісков більш стриманий: «Ми продовжуємо фіксувати всі заяви, які надходять від президента Трампа». Марія Захарова заявила, що “загрози нових санкцій проти Росії вже стали рутиною”. При цьому їй не сподобалося постачання комплексів ППО Patriot до країн НАТО, а звідти до України.

Всім їм чохом відповів Ліндсі Грем: заспокойтесь, не при Байдену живете, це він з вами панькався. Але чи не перебільшує сенатор-рейганіст рішучості Трампа, чи не приписує йому власного настрою. Ось у чому питання.

У кремлівських ЗМІ зафіксовано інтерес до недавнього опитування Fox News, з якого випливає, що більшість американців підтримують ідею створення потужної третьої партії. Схоже, путінці зневірилися і в демократах, і в республіканцях. Наразі шукають обхідні шляхи для «зламування» американської політичної системи. Проте чи партія «Америка» Ілона Маска надасть такий шанс.

А що щодо внутрішньоросійських опитувань? Березневі дані ФОМ побічно підтверджені анкетуванням, проведеним редакцією «Новин Mail» після жорстких заяв Трампа в середині липня. 54% росіян вважають, що РФ та США продовжать взаємодію, 42% припускають, що взаємодія буде обмеженою, і лише 2% впевнені у повному припиненні контактів. Втім, специфіка нинішньої російської держави не дозволяє повністю довіряти подібним дослідженням. Набагато більше про народні настрої говорять нам випадки побиття чи публічного приниження «ветеранів СВО», акти знищення чи псування режимного майна, підпали військкоматів та офісів «Єдиної Росії».

Ставлення до Трампу в кремлівських ЗМІ варіювалося від обожнювання до зневаги і назад. На початку другої каденції відзначені серйозні надії путоїноїдів та турбозетників. Ці надії були глибшими за геополітику. Вони породжувалися фундаментально, від ідеології та естетики. Угруповання, що прийшло до влади в США, представлялося наближеним до традиційних цінностей путінізму: грабувати, вбивати і ґвалтувати.

Якщо Америка стане схожою на РФ, з’являється шанс на взаєморозуміння і взаємовиручку в імперському розділі світу. Звідси сплеск американофілії, що нагадувала, до речі, СРСР 1920-х. Номенклатурі та агітпропу РФ не вперше підтиратися власним прапором. Але щоб настільки… Чого коштували історичні дослідження Сергія Лаврова про споконвічну миролюбність американців, про їхнє спільне з росіянами протистояння хижій Європі.

У своїй «угодній» безпринципності та ментальному потягу до автократів, у кого «є карти на руках», Трамп висловлював розуміння. І намагався підлаштовуватися. Однак московські партнери продемонстрували рівень нахабства та цинізму, позамежний навіть для нього. Не пригнічення і мракобісся, не насильство і кровопролиття, а нестача особистої поваги обурила президента до нервового зриву та зміни якщо не політики, то риторики. Що ж. Краще так, аніж ніяк.

Зигзаг приголомшив Кремль. Наслідували медведівський «дідусь», проханівський «Агасфер». “Схоже, він сам заплутався”, – 24 червня зафіксував Дугін. 8 липня той же Дугін підсумував: «Трамп із надії 2025 року перетворився на розчарування 2025 року».

Останній на даний момент спалах згадок — «атомна лайка» Дональда Трампа із Дмитром Медведєвим. Кремлівський клоун, що викликається на арену не інакше, як для втіхи господаря, не наважувався про таке мріяти. Не з кимось, а з ним персонально розмовляє американський президент! (І нехай держсекретар Марко Рубіо на весь світ свідчить: Медведєв є порожнім місцем — достатньо того, що ці люди згадують це прізвище.)

Ставлення аудиторії до скандалу подвійне. З одного боку, Трамп знову перетворюється на американського ворога, і податлива громадська свідомість звично реагує черговим розворотом, куди вкажуть. Але з іншого — надто добре знають у Росії, хто такий Медведєв. Поваги в масах немає до когось із правителів. Але є кого боятися. Цього дебіла, що натужно намагається косити під буйного, навіть боятися не вдається. Занадто смішний і нікчемний.

Вступивши в полеміку з путінською лялькою, президент США поставив себе в дивне становище. Занизив у сприйнятті. Як можна всерйоз про щось говорити з Медведєвим, та ще й атомні підводні човни через нього пересувати?! Прикольно, принаймні. По-любому запасаємо попкорн, благо саме цим казусом забитий ефір. То були ведмеді, тепер, дивишся, медветрампи.

Але відвернемося від наносної нісенітниці. Є у цьому й серйозні сторони.

Тим, кому дорога свобода і гідність людини, поки що зарано радіти. Репутація Трампа з сімома п’ятницями на тижні далека від подолання. Але бувають ситуації, коли лиходій чи просто нікчемна людина опиняється на боці добра і реально робить світ кращим. Дуже вже таки непочесно бути безхребетним підголоском нечисті.

Перші півроку правління Трампа дорого обійшлися людству. Чи відмиється він колись від цього – велике питання. Але шанс є. Якщо образився, переконавшись, що його тримають за лоха, значить, небезнадійний.

Автор огляду: Федір Шапоренко