Від приватного паркану до Великої Конфедеративної України: еволюція ментальності нового українця

100 мільйонів українців у світі від Києва до діаспори в Нью-Йорку чи Сіднеї сьогодні об’єднані турботою про війну, об’єднані жахом, жагою помсти, прагнення голосно достукатись до оточення, але не об’єднані спільним  майбутнім. Як і раніше. Це зрозуміло, бо війна - це про виживання, а не про майбутнє.

Ми довго мріяли про Європу: високі зарплати, чисті міста, стабільність. Але Європа - це не лише блиск, а й тисячолітня історія війн, з яких виросли компроміси.

Сьогодні Україна прагне не просто наздогнати Захід, а стати унікальною державою зі своєю ідентичністю: і не Росією, і не копією Європи. Україна – не Росія, як писав Кучма - тепер це зрозуміло. Україна – не Європа. Але ж хто ми і чого ми прагнемо насправді?

Чому ми втратили час після розпаду СРСР? Чому ми не вкладалися в ключові сфери: освіта, побудова громадянського суспільства, наука, армія, модернізація, інфраструктура? Як голодні собаки ми стали багатіти, нагрібати, виживати ціною власної гідності, ціною майбутнього, яке настало у 2000х роках. Освіта застаріла – англійська не стала масовою, хоча це ключ до глобального світу. Медицина залишалася слабкою, армія - недофінансованою. Ми намагалися балансувати між Росією та Європою, і перші десять-п’ятнадцять років це навіть вдавалося. Але українці зосередилися на особистому добробуті, сприймаючи державу як тягар. Податки - одні з найнижчих у Європі, лише 18% на доходи фізичних осіб проти 30-50% в Європі – здавалися обузою. Ми уникали декларування майна, нехтували правом свідомо обирати, дозволяючи олігархам створювати партії без ідеології. Ми брали поганий приклад із сусідів, зокрема Росії: збагачувалися, ховалися за високими парканами приватних наділів, будували розкіш удома, але залишали спільні дороги й парки занедбаними. Ми самі змащували корупцію, пишалися друзями-рєшалами, купували красиві номери, незаконно забудовували береги, купували довідки в басейн та школу, по-блату влаштовували дітей в школи та дитсадки, платили за безкоштовну медицину, уникали строкової служби, десь шось якось підзаробляли, їздили в Туречину, Єгипет і при цьомухотіли в Європу, але будували іржаву, корумповану, безпринципову, слабку державу, віддавши всі рішення олігархам, які на наших очах так «класно піднялися».

Той стан, в якому ми зустріли ворога у 2022 році – все це ми і наші рішення та чи або нерішучість.

Ми пишалися власним добробутом, а не добробутом держави

Сьогодні війна розділила нас. Одні воюють за території й повернення до «як раніше», не завжди розуміючи, якою має бути нова Україна. Інші хочуть принципово іншої держави – сильної, інноваційної, інтегрованої у світове господарство, але зі своїм обличчям.

Податковий рай, який я, і не лише я, пропонуємо України так і залишається ідеєю. Бо проти МВФ, СОТ, ЄС, США тощо.

Але замість брати у борг я пропоную вимагати від світової спільноти податкового раю для України на 10-50 років.

Уявимо, що податки на зарплати лише 10% - бізнес завалить грошима казну. Бо ніяких уникань, ніяких перевірок. Уявимо доходи фізичних осіб – 10%, 10% на корпоративний дохід, 5% на вивід капіталу, 5% на інвестиції, а ПДВ замінити на мінімальний податок з обороту від 0% до 0,1% від будь якої транзакції. Уявимо податкову систему побудовану на блокчейні - все прозоро і чітко видно.

Це могло б зробити Україну привабливою для міжнародних компаній, як Сінгапур чи Естонія, де низькі податки підняли економіку. Україна могла би стати Кипром чи островом Мен, який так полюбляють офшорні капітали.

Але щоб уникнути бюджетного дефіциту, потрібна цифрова податкова система для прозорості та жорсткий антикорупційний контроль. Такий підхід дозволив би Україні заробляти самостійно, без позик від МВФ чи ЄС, хоча Європейська Унія та Світова організація торгівлі можуть бути проти.

Ще одна ідея – тимчасові громадянства за плату, наприклад, тисячу євро на рік. Це дало б іноземцям право купувати землю, відкривати бізнес чи створювати компанії, що може принести мільярди в економіку, пожвавити ринок нерухомості й створити робочі місця.

Новий оборонний союз. Оскільки вступ до НАТО для України ускладнений, я пропоную створити міжнародне військово-політичне об’єднання, паралельне до НАТО. До нього могли б увійти Велика Британія, країни Балтії, Грузія та інші сусіди, які поділяють наші виклики. Наприклад, Британія отримала б доступ до українського ринку й технологій, а Грузія - спільний захист від російської агресії. Подібно до Вишеградської четвірки, яка об’єднала Польщу, Чехію, Словаччину й Угорщину перед вступом до ЄС, цей союз зміцнив би безпеку й позицію України на глобальній арені, доповнюючи НАТО, а не конкуруючи з ним.

Роль молоді. Молодь - це рушій змін. Українці, які вивчають англійську, працюють в ІТ чи створюють стартапи, уже показують, як Україна може стати технологічним хабом, а не сировинною економікою. Посилення освіти - наприклад, обов’язкове вивчення англійської з першого класу чи підтримка технологічних вишів - може зробити молодь основою нової України, інтегрованої у світове господарство.

Сила культури. Українська культура - від літератури до музики - це міст між нами й діаспорою. Вона показує світові нашу унікальність. Діаспора може просувати якісне українське мистецтво, кіно, книги, щоб посилити імідж України та залучити інвесторів. Це не просто спадщина, а інструмент для майбутнього.

100.000.000 українців у світі - це величезний потенціал. Діаспора може не лише надсилати кошти, а й лобіювати інтереси України, інвестувати в освіту чи технології, ділитися досвідом. Наприклад, Ізраїль завдяки діаспорі став економічним дивом. Українці за кордоном можуть підтримати ідею податкового раю чи нового оборонного союзу, щоб світ побачив Україну як партнера.

Від маленьких ділянок до великої держави. Українці більше не можуть чекати, що держава все зробить за них. Ми повинні дбати про державу самі. Досі ми ховалися за високими парканами, дбаючи лише про власні ділянки. Але настав час будувати велику, могутню Україну – байдуже, в яких кордонах. Це означає платити податки як інвестицію в майбутнє, голосувати розумом, вимагати від політиків ідеології, а не популізму. Це означає модернізувати освіту, медицину, армію, пояснюючи, за що ми боремося - за ідею, а не лише за землю. Заклик до дії Україна - це сто мільйонів сердець, які б’ються за нову державу. Чи ти в Одесі, чи в діаспорі в Лондоні, твої дії важливі. Інвестуй в Україну - часом, ідеями, коштами.

Почнімо з себе: платимо податки, обираємо свідомо, обговорюємо обриси нової України, об’єднуємось навколо майбутнього. Це наш шанс збудувати державу, якою ми пишатимемося.