Прокиньтеся!

Я хочу трусити і бити свою Батьківщину по щоках. Прокидайся, прокидайся!

Повільне просування ворога дуже небезпечне - тим, що в будь-який момент воно може стати швидким.

Прокидайся! Хвороба глибока і занехаяна, рецепт ліків - написаний від руки нерозбірливо і незнайомими словами. Котрі не так часто ходять по мемах і картонках тилових міст.

Поки що, сподіваюся.

***

В Києві Межигірська, Вали, Рейтарська - сотні людей у пізній час. По вихідних на початку Паркової у пізній час- нічний клуб, веселий натовп.

Саме таку формулу має поразка. Вона звучить "надто пізно".

Ми сидимо на Рейтарській, на Межигірській і думаємо, рахуємо 15 квадратних кілометрів вдень, 15 млн загиблих ворогів, щоб окупувати всю Україну.

Але пітон не рахує метри. Йому, щоб задушити, не треба рухатися стрімко, достатньо лише - невідворотно, по міліметру.

І прийде момент, коли ми відчуємо, що треба братися за зброю - але буде надто пізно. Надто пізно буде навчатися новій війні, бо створення сильних підрозділів потребує часу. Бо надто пізно почнеться розробка справді необхідної зброї, надто пізно поставлять на потрібні місця розумних і завзятих.

***

Прокиньтеся!

Заброньовані журналісти, припиніть свої начитки. І ви, заброньовані священники - Бог не почує ваші молитви. Популярні співаки, котрі нарядилися тепер військовими і їздять концертними турами - зніміть погони, утечіть врешті за кордон, геть.

Нам не потрібна ця брехня. Нам, щоб прокинутися, потрібна правда. Нам потрібен непідробний, справжній біль. Його вдосталь, він скрізь, треба лише почути.

Ми не слабкі, ми не боягузи, ми просто приспані лукавими людьми. Тому хочу трусити і бити свою сильну, молоду і сміливу Батьківщину по щоках. Прокидайся!