Жодних ознак, що війна скоро закінчиться, немає

Поспілкувався із журналісткою "Української правди" Тетяною Даниленко, викладаю тут розшифровку нашої розмови.

Друзі, усіх вітаю. Я Тетяна Даниленко і ми з вами продовжуємо аналізувати фронтову ситуацію у світлі зустрічі Трампа-Путіна 15 серпня. The Times заявили, що Москва і Вашингтон обговорюють для України модель західного берега річки Йордан, тобто воєнного і економічного контролю Росії над захопленими частинами Херсонщини та Запоріжжя без юридичного визнання цього факту. Втім, Білий дім вже офіційно спростував The Times. В будь-якому разі на можливі домовленості буде впливати безпосередньо ситуація на фронтах. Зараз увага світових медіа прикута до Покровського напрямку. Проте, чи зможе там противник розвинути серйозний успіх найближчим часом? І в чому причини проблем оборони всього Донбасу? Говоримо з Юрієм Бутусовим, чиєї аналітики в ці дні дуже бракувало.

- Юрію, вітаю в новій ролі командира взводу 13-ї бригади "Хартія" в боротьбі з БпЛА противника. Вітаю вже в новій ролі, але без твоєї глибокої аналітики й обізнаності дуже важко розуміти, що відбувається на фронті зараз. Дуже багато політизації довкола тих подій, які відбулися на Покровському напрямку. Зокрема, за 48 годин противник на 10 кілометрів вклинився в наш фронт. Мова йде про Добропілля. Що це таке? Це події, які траплялися і раніше? Чи це щось нове в російській тактиці?

- Те, що відбувається під Покровським, це не прорив. Це називається просто нарешті нанесли обстановку на карту. І раптом про це всі дізнались. Нема там ніяких проривів на 10 кілометрів. Противник протягом багатьох місяців, з березня, намагається наступати на цьому напрямку. І після того, як там з'явилась зеленка, в кінці травня, нашим дронам стало складніше контролювати ділянку місцевості. Піхота противника отримала можливість вільно маневрувати у щільних лісопосадках. Зараз уже на серпень є фактично прохідні для піхоти навіть поля, бо вони дуже густо заросли. І маневр піхоти зараз дуже зручний на цьому напрямку. Там велика кількість рослинності. І зараз кілька факторів співпали. Там і раніше були проблеми в управлінні, в організації. А зараз ще додалась зеленка і ускладнилась робота дронів. І противник проводить свою тактику такої розвідки боєм групами від однієї до трьох осіб. Вони просто засилають їх в усіх напрямках на великій смузі фронту під свої мавіки, під свої дрони. І їх завдання просто нащупати наші бойові порядки. І розриви в бойових порядках. І от такі один, два, три піхотинці. Це ніякий не спецназ, це люди після двох, максимум трьох тижнів підготовки з дуже низькою якістю підготовки, до речі, у російській армії. Але вони свіжі і їм заборонено відступати. В російській армії немає проблем з ухилянням від бойових завдань. Кого туди закинули, 100% дійде на точку, або його вб'ють наші, або його вб'ють свої, або він застрелиться сам. Альтернативи там нема. Тому їх посилають по точках, під дрон, з радіостанцією. І їх дуже часто наші знищують. Постійні втрати у противника великі. Але подекуди вони знаходять розриви в бойових порядках. Серед цієї рослинності. Кудись проходять. Відбивають точку координат, куди вони дійшли - і їх направляють далі. І от такі групи, одна, дві, три людини, вони можуть брести дуже довго. Потім за цією стежкою туди можуть затягуватись відділення, потім ще одне, потім взвод. І потім противник закріплюється і починає розширяти цю ділянку. Це називається тактика просочування. Вона широко відома у світовій історії, починаючи з Першої світової війни. Просочування, або інфільтрація. Це звичайна тактика, нічого нового там нема. Втрати у ворога великі. Інтенсивність бойових дій на цій ділянці не найвища. Тобто на цій ділянці, що характерно, не атакують танкові колони, навіть групи бронетехніки. Нема штурмів якихось позицій масованих. І є велика кількість місць, де бої значно запекліші на фронті. Але оце поєднання незручних для нас факторів, після того, як там з березня вже вони фіксувались, я вже з багатьма людьми говорив на цю тему, ще тоді, до чого це може призвести. Ну, зараз воно склалось так і призвело до того, що противник просувається. Оскільки обстановка у нас повідомляється з затримкою, то оці просто бредучий, текучий наступ, дуже повільний, але тривалий час його не фіксували, не повідомляли обстановку, а тут раптом Діпстейт намалював аж 10 кілометрів. Насправді там прориву нема, вони повзли ці 10 кілометрів дуже-дуже повільно, дуже малими силами. Дійсно, це просто піхота з автоматами, навіть без кулеметів, без гранатометів. Вони повзуть просто: пляшка води, автомат, кілька рожків, кілька гранат. Але вони повзуть. І от вони проповзли, побачили карту, і раптом всі кажуть, вау, прорив. Цього нема, цього не було. Це системний процес, який відбувається тривалий час.

- Добре, але чому це сталося саме по цій лінії Золотий Колодязь, Веселе, Вільне, Рубільне, Кучерів яр? Що там було не так, що змогли проповзти і проповзти так далеко вглиб наших тилів?

- Це текучий наступ. Насправді противник спочатку намагався оточити Мирноград і захопити це місто. І спочатку у них основний напрямок був Родинське і село Білецьке. Вони хочуть заповзти туди, тоді вони, якщо вони зараз повністю візьмуть Родинське з цими висотами, візьмуть Білецьке, вони фактично беруть під контроль дронами, там зручні радіогоризонти, всі підходи до Мирнограда і Покровська, і в принципі оборона цих міст складеться дуже швидко. І вони хотіли заповзти туди. Але на той напрямок поставили кілька боєздатних частин. 425 полк "Скала" і 4 бригаду Нацгвардії "Рубіж". Противник зустрівся з опором, зазнав втрат. І вони не стали битися довго в лоб. Вони там завдають вогневе ураження, постійно розвідка боєм, а основні сили у них почали йти північніше, повзти. І от там, де вони зустрічають опір, вони продовжують засилати оці 1, 2, 3 людини, щоб перевірити, що опір продовжується, що по них б’ють. Щоб тримати в напрузі наші частини – щоб ми не маневрували резервами. І зміщують далі, далі.

Мета противника зараз – не прорвати оборону. Мета цієї тактики просочування - не вступити у відкритий бій, штурмувати, а знайти розриви у бойових порядках, в які оці маленькі групи затікають, відбивають координати – у нас є стежка – заводьте ще. І ідуть далі – поки їх не вб’ють. Це одноразова тактика піхоти.

Противник просто почав економити сили: раніше вони шукали наші опорні пункти, завдавали ураження і намагалися штурмувати і захопити їх. А зараз вони шукають опорні пункти, завдають ураження і намагаються їх обійти. Водночас тримаючи їх під контролем.

Вони кожен день кидають маленькі групки на всі позиції – їх там убивають – вони переконуються, що оборона тут є стійкою – і шукають в інших місцях. І намагаються туди затекти. За рахунок того, що там дуже щільні ліси, зарослі – є величезні можливості для маскувальних дій піхоти, плюс тепло і воду можна знайти. В принципі витрати в противника мінімальні – їх просто треба дати командирам групки батареї на рації – і цього достатньо, щоб просуватися далеко.

- Але в медіа обговорюється й ускладнення ситуації довкола самого Покровська, яка кваліфікується чи то як оточення, чи то як напівоточення, чи фактичне обрізання логістики. І навколо Мирнограда, і Костянтинівки, і проблеми для Дружківки, і Торецька, і інших населених пунктів Донбасу. Практично про кожен населений пункт йдеться про те, що він чи то в оточенні, чи то в напівоточенні, чи то створені умови для оточення. Що там в реальності? І як можна пояснити цю ситуацію? Чому так склалося?

- Реальність на карті. Ми бачимо, що противник дійсно глибоко охопив Покровськ і Мирноград з флангів, і дійсно можна сказати, що залишилася одна траса, по якій іде основне постачання, і, звичайно, це загрозлива ситуація, вкрай незручна, тобто оперативне становище наших військ в цьому районі значно погіршилося. Також противник зараз намагається розширити, ще один клин вбити з Торецька, розірвати теж наші бойові порядки і просунути їх далі, і також це загрозлива ситуація. Фактично вони намагаються глибокий клин зробити в районі Добропілля.

З іншого боку, хочу сказати, що як часто у нас бувало на війні, ось такі загрозливі дії противника мають вкрай авантюрний характер. І при правильній, грамотній організації дій в обороні - я вчора дізнався, у фейсбуці пройшла інформація, що Перший корпус Нацгвардії під командуванням Редіса бере на себе управління військами в цьому районі.

- На Покровському напрямку чи на Добропіллі?

- На Добропільському напрямку, тобто там оцей клин, де 10 кілометрів оці намальовані, там зараз, очевидно, мова про цей напрямок. Наскільки я розумію офіційне повідомлення. Тому вони там. Сподіваємося, що їм вдасться в короткий термін встановити тверде управління, якісно організувати роботу штабу і займатися дійсно структурною організацією оборони. Щоб не ганятись там за якоюсь групою в посадці, а дійсно керувати військами, побудувати взаємодію між багатьма підрозділами, які там є. Резерви туди направлені, керівництво країни, Генеральний штаб бачить цю обстановку. Зараз туди спрямовані значні сили наші. І вони достатні для того, щоб цю оборону побудувати. Подивимося, як це буде відбуватись.

- На Добропіллі в тій же точці, на якій малюють прорив, там вже і 4 бригада "Рубіж", яка повинна була б входити до корпусу "Хартії". Вона теж підпорядкована зараз 1 корпусу "Азов".

- Так, вона входить до корпусу "Хартії", але обстановка вимагає таких рішень нестандартних. Тому бригаду направили терміново гасити ту пожежу на цей напрямок. І "Рубіж" там веде бойові дії. Так що туди стягнуті резерви, стягнуті боєздатні підрозділи. І, в принципі, ситуація, як і часто у нас на фронті, абсолютно не є безнадійною. Противник не зробив щось таке фантастичне, незрозуміле. Немає такої переваги в силах якоїсь там просто космічної. На деяких ділянках зараз перевага противника значно більша. Інтенсивність бойових дій більша. Часів Яр, наприклад, Сіверськ. Тобто це не є така просто найстрашніша точка фронту. Просто там має хтось вибудувати передній край. Оцей передній край, він будується, коли припиняється брехня в доповідях, коли визначається об'єктивно контур, де противник реально є, де його нема, коли війська отримують не просто якусь точку на карті, куди треба дійти, пробитись, а вони отримують рубіж розгортання об'єктивний, отримують рубіж оборони з панівними висотами, з горизонтами, радіогоризонтами на нашу користь, щоб працювати дронами ефективно. Розгортають цю оборону, вбивають всіх, хто намагається її прорвати, і потім поступово, крок за кроком, покращують становище. Йдуть вперед, відкидають ворога, відновлюють бойовий порядок максимально далеко. Тобто треба відштовхнутися від чогось. Поки що такого переднього краю ми не бачимо на карті, як мінімум, і в тому, що мені повідомляють з цієї ділянки фронту. Тому зараз основне завдання для першого корпусу, очевидно, це вибудувати передній край, щоб для будь-яких дій можна було спиратись на стійку оборону.

- Немає сумнівів, що Добропільську цю пожежу буде ліквідовано в найближчі декілька діб. У світлі і зустрічі в п'ятницю на Алясці і такої дуже серйозної політизації у світових медіа, вже ці населені пункти знає, мені здається, кожне велике медіа світу. Окрім цього, де зараз на фронті найбільші ризики з довгограйними наслідками для всього фронту, крім Покровського напрямку? Чи Покровськ – це зараз головний напрямок, найбільш ризикований для української оборони?

- Покровськ-Мирноград – це вже не є ключовий опорний пункт, це зона, яку треба тримати якомога довше. Але якщо ми говоримо про Донбас, то основний вузол – це зараз район, де оборону можна посилити і розгорнути, і треба посилити і розгортати. Треба готуватись до оборони, безумовно, спиратись вже на Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку і Добропілля. Безумовно, якщо у нас буде там побудовано систему захисту логістики від дронів противника, будуть вжиті заходи в ситуації по стабілізації фронту між Торецьком і Мирноградом, я думаю, що ми можемо отримати оборону достатньо довго і Покровська, і Мирнограда. І вони нам потрібні, тому що якщо ворог захопить Покровськ і Мирноград, користуючись цією зоною забудови, він розгорне наступ на Дніпропетровську область, розгорне наступ на Добропілля, тобто буде ситуація, що велика кількість буде у противника підвалів, споруд, де можна заховати, розгорнути велику кількість військ, і це буде для них така операційна база, з якої вони зможуть розвивати в дуже зручних умовах для себе наступ в будь-якому напрямку. Тому для нас оборона Мирнограда-Покровська має ключове значення, але вона може бути ефективна, якщо ми будемо спиратись на Добропілля, Дружківку, Слов’янськ, Краматорськ. Для того щоб втримати Костянтинівку, для того, щоб втримати Покровськ, Мирноград, для того, щоб продовжити бої, які ми ведемо на околиці Торецька, треба спиратись на вузол оборони. Треба закривати дороги сітками, треба займати панівні висоти навколо них, рити позиції для операторів дронів, для ретрансляторів. Для того щоб війська могли в обороні маневрувати. І таким чином, якщо так звані ДРГ кудись будуть проникати, щоб були рубіжні, де їх можна зустріти і знищити без жодних проблем. Тому, в принципі, я не бачу зараз підстав жахатись… ситуація не видається безнадійною. Потрібно просто очікувати твердого лідерства, управління і ефективного застосування війск.

- Ми правильно розуміємо, що активізація і на Лиманському напрямку – це частина того самого маневру тільки з іншого боку.

- Ворог обрав стратегію тиску по всьому фронту. Зараз активний фронт бойових дій – 1200 км. І противник витрачає ресурси, щоб певним чином тиснути всюди, щоб унеможливити маневр резервами, перекидання військ, посилення ділянок фронту. Тому коли вони готують наступ – вони планують дії в усій смузі. Але такого, щоб вони десь відпочивали – нема. Тому і тут українське командування має вибір – на які ділянки пріоритетно направляти свої ресурси. І друге питання – яким чином посилювати. Оскільки у нас від задуму до реалізації часом відстань, яку складно подолати.

- Ти тривалий час говориш що вони не дають нам маневрувати. Ми про це вже говоримо понад рік. І весь час говоримо про хаос в управлінні, про незрозумілі нагромадження різноманітних ОСУВ, і начебто вже ми почали якусь реформу, корпусну систему і так далі. Чому досі не вдається подолати цей хаос в управлінні і які перепони на шляху до цього?

- Треба розуміти, що вся корпусна реформа не була запланована заздалегідь. Вона отак з коліс була швидко ухвалена як відповідь на різке погіршення обстановки взимку 2024-2025 років. Була велика критика і спочатку в грудні були заяви, що корпусів в Україні не буде. А в січні, буквально за два тижні, з'явилась інша заява – корпуси будуть. Але оскільки цей процес отак швидко розвертається, я позитивно оцінюю дійсно це рішення керівництва держави, я казав і про президента, і про Головнокомандувача, що це рішення обґрунтоване і навіть якщо воно і запізніле, воно повинно було бути ухвалено. І це посилює якість управління військами. Але його ж треба виконати. Ці корпуси треба створити, їх треба розгорнути у сталому комплекті військ, треба сформувати систему управління, забезпечення, взаємодії побудувати, доєднати до них величезну кількість частин, підрозділів БПЛА, розвідки, охорони, інженерних частин. Все це треба якось впорядкувати у складі цих корпусів. І це величезна організаційна робота, яка потребує великого часу, великих кадрових ресурсів, досвідчених офіцерів, не тільки офіцерів, адміністраторів, менеджерів, діловодів навіть. Тобто це величезна організаційна робота і її швидко не можна зробити, тому що вона вся робиться з коліс. Звичайно, бажано, щоб це було пришвидшено, прискорено максимально, і щоб вся смуга фронту була розподілена між корпусами, щоб у нас була так само, як зараз рахують бали між підрозділами БПЛА, тобто навантаження на противника, скільки вони знищують, скільки вони використовують, так само треба рахувати навантаження бойове, яке виконують корпуси, і розподіляти ресурси вже не між якоюсь окремою бригадою, полком окремим, яким хтось вирішив там чомусь надати більше поповнення, більше дронів, більше БК, а розподіл ресурсів має відбуватись між корпусами. Той корпус, який більше знищує, та бригада, яка більше знищує, має отримати більше поповнення. Той, хто більше вбиває, той має посилюватись, тому що це єдина відповідь, яка може бути на російську стратегію тиску по всьому фронту. Тобто вони тиснуть, щоб не давати нам продихнути і маневрувати, щоб не давати виводити частини на ротацію. А зупинити їх можна тільки одним – збільшенням втрат, які вони не зможуть відновити. Для цього потрібно в першу чергу завдавати максимальних втрат противнику. Ми бачимо, що ці втрати ворогу поки що дається відновлювати. Нам треба цьому протидіяти. Для цього треба підтримувати тих, хто вміє вбивати краще. Тобто на його напрямку ворог атакує максимальними силами, і нам треба використовувати цю ситуацію. Тобто десь ставати в глуху оборону, а десь діяти більш активно і вбивати всіх, хто підходить, в максимально зручних для наших дронів і артилерії умовах. Це єдина стратегія, тому що стратегія має базуватись не на якихось окремих тактичних рішеннях: "А давайте-но ми зараз якомусь полку дамо велику кількість поповнення, або окремому полку дамо велику кількість снарядів. Ні, давайте мислити стратегічно, давайте давати ресурси великим організаційним структурам". І це рішення в війні, яке дозволить стабілізувати ворога. Це є стратегічний підхід, який нам потрібен.

- Як ти вважаєш, чи пов'язані останні події з прийдешньою зустріччю на Алясці? Я маю на увазі те, що називають проривом, а іноземні медіа, великі світові медіа говорять про те, що активізація противника на Донбасі пов'язана з тим, що Путіну треба буде показати Трампу якийсь результат і що він дуже близький до захоплення всього Донбасу і виходу на адмінкордони Донецької області. Наскільки політизація цього процесу відповідає дійсності? Це справді так? І росіяни кинули туди всі свої резерви, штурмові групи якісь, диверсійно-розвідувальні групи і так далі. Чи це ті процеси, які розвивалися, розвивалися, розвивалися і зараз дійшли до певного результату і вони політизуються у світлі цієї зустрічі відповідно?

- Ті успіхи, які вдалося розвинути противнику, його просто вже трактують як підготовку до саміту. Війна – це комбінація військових і політичних інструментів. Тому, безумовно, не можна їх відокремити один від одного. Ворог тривалий час тиснув, тривалий час йшов у наступ, нічого несподіваного тут не було. Несподівано було хіба що, що наші воїни стільки часу достатньо героїчно відбивали ці атаки, незважаючи на величезну кількість проблем. І у тих нещодавно створених частинах, які були на цій ділянці, послаблених значно втратами. І це не є новиною. В принципі, з військової точки зору це зрозуміло. Ворог зараз перекидає резерви, це правда, саме на цей напрямок, тому що тут намітився успіх. І вони хочуть його реалізувати і не дати нам зрізати або скоротити масштаби цього клину, який вони вбили. Тому зараз вони почали підтягувати додаткові резерви до того, що там було. Але тиск, підкреслюю, продовжується по всьому фронту з різною інтенсивністю, але ворог ніде не відпускає ситуацію, так, щоб там просто нікого не було взагалі. Всюди є розгорнуті бойові порядки, і якщо ми хочемо десь наступати, це вже не буде такий удар у пустоту. На цьому фронті в 1200 км пустоти вже нема. Є певна щільність - десь менша, десь дуже низька, але вона є. Тому бойова активність всюди, вона змінюється від певних обставин ініціативи одної чи іншої сторони.

- Чи зараз можливі якісь нові технологічні рішення з нашого боку, які можуть зупинити оці такі середньовічні методи боротьби, чи там часів Першої світової, чи Другої світової. Можемо якісь цьому протиставити, якусь технологію? Чи, знову ж таки, і ми теж повинні шукати дуже багато піхоти для того, щоб це зупинити?

- У Першу і Другу світові війни тактика просочування була побудована на тому, що, як правило, це робили силами спеціально підготовлених відбірних піхотних підрозділів. Тактику просочування взагалі винайшли німці у Першій світовій війні, і для цього вони створили перші у світі штурмові загони. І під цю нову тактику якраз німецька армія відбирала бійців, їх спеціально готували, вони мали спеціальне озброєння, будувалася взаємодія з артилерією, з різними видами техніки. У Другій світовій війні таку тактику намагалися використовувати всі решта країни.

Росія зараз використовує для прориву фронту двотижневих контрактників. Значна кількість їх навіть не вміють стріляти і чистити зброю. Це люди, яких у різний спосіб російська тоталітарна держава загнала на фронт. І має можливість посилати їх на вірну смерть у значних кількостях. Ці малі групи зазнають дуже великих втрат кожен день.

А ми не можемо це повторити, у нас немає ставлення до людей як до одноразових. У нас є відомі приклади м’ясних штурмів і м’ясних командирів. В українській армії є різні частини, різні командири і є громадська думка. І тактика дії у військах відрізняється. Значна кількість командирів намагається берегти особовий склад і максимально знижувати втрати.

А у російській армії немає того, щоб хтось планував зниження втрат. Російське командування диктує темпи просувань, інтенсивність бойових дій, і постачання гарматного м'яса, воно планове, щомісячне, їх дають для того, щоб вони штурмували, не для того, щоб поповнювати армію, а вони мають йти вперед і ціною самих себе мають відгризати якийсь шматочок посадки, або просто гинути всі, якщо штурм погано спланований. Тому це велика відмінність. Повторити таку тактику, як це роблять росіяни, вони тактика і стратегія в комплексі, ми не можемо. Тобто їх тактичні прийоми – це продовження стратегічних рішень. От вони ухвалили стратегію виснаження України, вони тиснуть на всьому фронті, їх завдання одна, дві і три людини мають максимально далеко заскочити, відбити координати або чекати посилення, або будуть сидіти, триматись до кінця, поки їм не накажуть. Все. У нас, звичайно, таке неможливо, але ця тактика російська, примітивна насправді, яка веде до колосальних втрат ворога, навіть попри його просування їхні втрати значно вищі за наші. Ця тактика, вона ефективна в плані захоплення землі. І цю тактику можна зупинити. Тобто це не є якісь унікально підготовлені люди, це не є щось унікальне, що ми не можемо зупинити, розгромити. І ми досі бачимо, що на всіх ділянках, де є якісна організація оборони, взаємодія, підготовка нашої піхоти, взаємодія з артилерією, дронами, ніякі ліси не можуть допомогти противнику пройти вперед. Тому все залежить від організаційних рішень. І я сподіваюсь, що ми перейдемо повністю до війни корпусів, до відповідальності корпусів і до забезпечення корпусів. Ми уникнемо оці рішення, а давайте-но зараз у цей батальйон дамо 300 людей, тому що нам подобається, що він робить. Ні, ми маємо перейти до плану. Дивитися, як роблять росіяни. Там планове постачання ресурсів. У них є своя логіка. У нас логіка має бути іншою. Але принцип організації всюди однакові. Треба плановим порядком, хоча б невелику кількість людей, але в плановому порядку давати кожному корпусу кожен місяць. Треба невелику кількість боєприпасів і дронів, але давати кожному корпусу кожен місяць. І потім комусь можливо щось додатково додавати. Але таким чином ми маємо воювати і розподіляти ресурси корпусами. Маємо мислити стратегічно. Для того щоб ми мислили стратегічно, у нас має бути основною організаційною формою – це корпус. Корпуси створені, вони мають працювати. Тоді оцим системним діям ворога, системному тиску, ми зможемо протиставити системну оборону. І тоді у успішній практиці організації бойових дій з сильних корпусів можна буде масштабувати на слабкі. Можна буде потім і окремі кадри пересувати по горизонталі, окремі моделі управління, підготовки, комплектування. Бо корпус відповідає за велику смугу, велику кількість військ. Він має це виконувати. Тоді проти російської стратегії і тактики комплексної буде працювати українська стратегія і тактика. Організаційна форма, великі організаційні форми.

В чому ворог нас єдино переважає? Тобто вони крім кількісної переваги мають організаційну перевагу. Тому що у них війська задіюються на цьому фронті за єдиним планом у своїх комплексних не тільки частинах, а й об'єднаннях. У своїх комплексних корпусах, своїх комплексних арміях, під них вже вся підв'язана система мобілізації. Тобто немає такого, що хтось, як у нас там, якесь ТЦК десь там у Львові, десь наловило людей, чи люди прийшли самі за повістками, їх зібрали і відправили кудись в якусь частину окрему, ну чомусь, яку треба негайно поповнити. Мобілізація має бути прив'язана до територій, по територіальній, адміністративно-територіальній ознаці. Тобто кожен корпус має бути приписаний до певної території з певною кількістю людей, які підлягають мобілізації. І люди мають мобілізовуватись в конкретний корпус. Корпус має отримувати системне поповнення. Тоді війська будуть зацікавлені в допомозі ТЦК в тому, щоб рекламні кампанії пов'язувалися з правильною і грамотно спланованою мобілізацією. Тоді командири зможуть направляти в свої регіони своїх представників і допомагати мобілізації. І мобілізація буде йти не диким порядком, а вже будуть відомі відповідальні за погану мобілізацію. Тоді вже не треба, можливо, буде і таку кількість людей хапати десь на вулицях. Можливо, це буде більш розумно організовано на місці, коли така зв'язка з'явиться. Ворог в таких організаційних формах має наразі перевагу. Нам треба цієї переваги його позбавити і створити свою систему, яка буде більш гнучкою, більш ефективною, більш організованою.

- Зустріч Трампа-Путіна наближається. Білий дім вже висунув Трампа на Нобелівську премію миру. Трамп вже анонсував наступного тижня, якщо все пройде в п'ятницю добре, зустріч у трикутнику Зеленський-Трамп-Путін. Наскільки це все наближає нас до замороження, крапки, трьох крапок у цій війні?

- Я поки що не бачу, що б говорила про те, що війна скоро закінчиться. Жодних ознак нема. Ворог наступає по всьому фронту, докладає усіх зусиль, щоб військовим шляхом виконати свої завдання, захопити Запоріжжя, захопити Донбас. І ніяких ознак миру на війні нема взагалі. А ці перемовини можуть вестися нескінченно. Вони і раніше велися. І ці умови, які Путін зараз озвучив, він і раніше озвучував. Взагалі нічого нового в російської позиції нема. А які можуть бути підстави говорити про мир, як Путін висував умови, що віддайте мені Херсонську область, Запорізьку, Донбас весь просто подаруйте і визнайте це самі, так він і зараз робить. Як не було ніяких гарантій безпеки для України, так і нема. Нічого нового нема в позиції наших американських союзників. Тому за цим можна слідкувати. Я, наприклад, якщо чесно, навіть не дивлюсь новини по цьому. Просто в мене нема часу і я не вважаю, що це щось суттєве, що впливає тут на даний момент на долю України.

- Чи розкладають фронт звістки з політичних полів про Трампа, Путіна, Зеленського, їхні зустрічі?

- Ну, я вам не можу сказати за фронт, можу сказати тільки за бригаду "Хартія", за той підрозділ, де я служу. От я журналіст, але відверто скажу, ми постійно спілкуємось у взводі, але жодна людина мене не запитала, що ти думаєш про політику і перемовини Трампа з Путіним. Взагалі, я от за весь цей час жодна людина не задала жодного політичного питання.

- Жодна людина не запитала, коли в нас вибори?

- Ні, абсолютно, взагалі жодна. Питання є по забезпеченню, розподілу і виконанню завдань, а на політику немає часу. Що там у смузі знаходиться, нові відмітки на мапі, хто куди літає, що де прилетіло.

- У ваші смузі щось відбулося протягом останнього місяця як ми не чулися? Щось відбулося за межами карти? Нові технологічні рішення противника?

- Ворог посилює на напрямку протидію, оскільки "Хартія" тут має технологічну перевагу і завдає ворогу значних втрат. Вони намагаються адаптуватися під ці умови, ведуть велику кількість інженерних робіт і посилюють свої дрони і засоби РЕБ. Зміни тут постійно у противника – технологічні, організаційні. Зараз противник на собі відчув, що дрони можуть знищити будь-яку чисельну перевагу. Після того як тут було знищено кілька їх полків без жодних наступів - дрони з артилерії працювали. Вони тепер навчилися і намагаються самі протиставити такій тактиці свою. І це серйозний противник, тому що у них є значні ресурси, які вони вкладають, і вони вкладають значні сили в розвиток дронових технологій і в засоби радіоелектронної боротьби, великі сили.

- Але поки що у вашій смузі ви їх технологічно переважаєте і вдається стримувати їхній натиск, так?

- Ну це комплекс заходів, в першу чергу це організаційні рішення управління військами. Це основа, з чого починається перевага. Ніяка сама по собі чисельність дронів і наземних дронів, які використовує "Хартія", не можуть створити перевагу. Якщо командири не можуть грамотно застосувати людей, спланувати завдання, то яка б техніка у тебе не була, вона буде швидко втрачена. А технології, вони просто, це інструменти вже командирської волі, вони працюють тільки в добре організованих структурах. Самі по собі технологічні рішення не працюють. А в організованих структурах так.

Ну от, наприклад, у "Хартії" сильна сторона – це застосування наземних дронів. Практично всі перевезення здійснюються наземними дронами, це основна маса вантажів. Це дозволяє як зменшити втрати, так і зменшити кількість людей, які мають виконувати це завдання. В принципі, це навіть, якщо порахувати в грошах, яка кількість людей, замість того, щоб самим їздити туди-сюди і возити вантажі, тепер може це не задіювати, порахувати, скільки машин економиться, годин, ну все просто величезна економія наших коштів. Тому такі речі працюють, але щоб ці дрони працювали, це ж треба спланувати їх застосування, маршрути, прикриття, управління, підготовку, налаштування цих дронів, бо це ще нові технології, вони потребують серйозної підготовчої роботи і інженерного забезпечення. Якщо все це в комплексі працює, тоді так, є результат. І це якраз, ну тут якраз така кілзона створена, куди противник заходить і живе дуже невеликий час. Але, на жаль, цю кілзону треба розширювати, вона має бути ще більша, ще на довшу відстань, і треба боротися з ворожими дронами і з операторами дронів противника. Тому що ворог не стоїть на місці, він не дає тобі можливості просто користуватись тою перевагою, яку ти створив. Він намагається забрати цю перевагу. Перекидаються на напрямок додаткові підрозділи дронів противника, підрозділи різні, які виконують завдання і перехоплювачів, і ударні дрони, оптоволоконні дрони, величезна кількість ворог нарощує, розвідувальні дрони. Тому з цим треба боротись, тому що якщо ти зупиняєшся, ворог дуже швидко тебе наздожене і пережене.