Україні потрібні рішення: "на паузу" можна поставити все, крім життя людей і майбутнього держави

Напередодні 34-річниці незалежності перед країною постає одне єдине найважливіше запитання – продовжувати війну чи погоджуватись на мир. Питання надзвичайної ваги, від якого залежить подальша доля країни, життя, без перебільшення, мільйонів людей. Тому відповідь не може бути надиктована якимись ідеологічними, політичними або тим більше особистими міркуваннями – тільки відповідальність і врахування реалій. Тож давайте до них і звернемось.

За три з половиною роки війни за межі України виїхало майже 15% населення. За різними оцінками кількість біженців оцінюється на рівні 6-8 мільйонів осіб. Від 4,6 до 4,9 мільйонів внутрішніх переселенців, більшість з яких не має постійної роботи і постійного житла. Ми не знаємо реальні цифри безповоротних втрат загиблими серед військових та цивільних, але можна уявити що за 3,5 роки війни мова йде вже не про десятки, а, на жаль, про сотні тисяч.

Ситуація в оборонному секторі. Тисячі випадків дезертирства щомісяця. Загальна оцінка випадків СЗЧ – більше 200 тисяч. Хоча частина з цих військовослужбовців повернулась до лав ЗСУ, цифра все одно виглядає загрозливою. Строки демобілізації для військовослужбовців не визначені. Добровільної мобілізації майже немає. Натомість буквально щодня соціальні мережі вибухають десятками фактів примусової "бусификації". Безумовно, певна кількість випадків – це ворожі інформаційно-психологічні операції, але вже є багато цілком доведених справ про порушення прав громадян під час мобілізації.

Оборонний сектор роз’їдає корупція. Десятки мільярдів гривень йдуть у "пісок" недобудованих і неякісних фортифікацій, бракованих мін. Осідають у кишенях недоброчесних чиновників і ділків, оббирають армію і країну на закупках продуктів харчування.

Ситуація в економіці далека від стабільності. Тільки за попередніми оцінками Світового банку, Європейської Комісії та ООН (RDNA4), на кінець 2024 року сумарні збитки України становили близько 589 млрд доларів. Зрозуміло, що за вісім місяців цього року збитки тільки зросли.

Країна виживає за рахунок зовнішньої допомоги, значна частина з якої – це боргові зобов’язання. І до цього часу не відомо, скільки буде продовжуватись ця допомога і чи буде її достатньо вже у наступному році. Самі представники влади оцінюють рівень потреб державного бюджету у зовнішньому фінансуванні на рівні 20 мільярдів доларів. Гарантій по цих коштах немає. Зростають податки і адміністративний тиск на бізнес, що призводить до закриття малого та середнього бізнесу, ФОПів.

Спостерігається падіння промислового виробництва. Дефіцит зовнішньої торгівлі товарами б’є рекорди. При цьому рівень мінімальної пенсії та зарплати "заморожений", а безробіття, за оцінками експертів, сягає 17%. У країні тримається двозначна інфляція. Не дивлячись на обіцяний мораторій на підвищення житлово-комунальних тарифів для населення, ціни на електроенергію, утримання будинків та прибудинкових територій – зростають.

Минулого місяця відбулась відставка уряду. Обрано новий, половина з якого – представники старого Кабінету Міністрів, яких поміняли місцями або направили в інші міністерства. Контролю над ситуацією в економіці відновити не вдається. Зберігається ризик подальшого зростання цін.

І на цьому фоні активізувалися переговори про завершення війни. Дивно, але до них Україна виявилась повністю не готова. "Мирний план", презентований у минулому році – забутий. Від ідеї про кордони 1991 або 2022 вже де-факто відмовились, погодившись на припинення вогню за лінією розмежування в березні цього року. Нових чітких критеріїв потенційної мирної угоди немає. Вони постійно змінюються. Замість вироблення конкретних умов, які б стосувалися не тільки територій, але і прав людей, українського бізнесу, чиї активи залишились на окупованих територіях, питань гарантій безпеки, – у розпалі пафосна дискусія про "червоні лінії", яку ведуть здебільшого різні пропагандисти у соціальних мережах. Але це тільки спосіб відволікти увагу людей.

Зараз Україні потрібна позиція, план, переговорні установки. Усе, секретні наради 5-6 "ефективних менеджерів" себе вичерпали. Це доконаний факт, про який свідчить нинішня ситуація.

На міжнародному треку. Потрібно негайно провести перемовини із нашими партнерами про те, на який обсяг допомоги – політичної, військової, фінансової – ми можемо розраховувати, щонайменше у наступному році. Визначити із ними умови перебування наших біженців у їх країнах і розуміти, чи будуть продовжені соціальні програми.

У державному управлінні – змусити уряд підготувати реалістичну – не передвиборну, не рекламну, програму діяльності. Негайно приступити до підготовки державного бюджету на наступний рік. Ключова увага до забезпечення потреб ЗСУ та громадян. Допомога переселенцям. Вирішення проблем безробіття і контроль над тарифами. Якщо і цей уряд не у змозі це зробити, провести блискавичні кадрові зміни. Більше немає місця для "слайдів".

Забезпечити нормативну базу для захисту прав людей під час мобілізації. Матеріальні стимули замість примусу. Чітке розуміння умов і термінів проходження військової служби. Прийняття закону про демобілізацію.

Унеможливити корупцію в оборонній сфері і припинити підкилимну боротьбу за повноваження та підпорядкування із антикорупційними органами. Все це – після завершення війни. Чіткий контроль над державними замовленнями. Дозвіл на експорт зброї, яку наша промисловість має можливість виробляти вище за потреби фронту.

Припинити пропагандистський вал у ЗМІ. Він більше не працює. Реально розібратись у ситуації, тверезо оцінити свої сили і на цій основі прийняти зважене рішення.

На тлі перемовин, які відбулись на Алясці між президентами США та країни-агресора окремі "експерти" зсередини і ззовні пропонують нам взяти дипломатичну "паузу" і просто воювати. Ми вже це проходили і заплатили за небажання думати непідйомну, непомірну ціну.

Так, перемовини можна поставити на "паузу", як ролик з улюбленим політиком чи блогером у соціальній мережі. Як виявилось, можна навіть це зробити із Конституцією. Але проблема в тому, що на паузу не можна поставити людське життя і з цим необхідно рахуватись у першу чергу. І якщо держава визначила для себе, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність – цього необхідно неухильно дотримуватись. І пам’ятати про це, приймаюче кожне державне рішення.