Цифровізація здорової людини: Естонія

Поки Зелю викликали “на килим”, розкажу трохи за Естонію.
Досвід цієї країни мамкіни жижиталізатори часто використовують як виправдання спроб побудувати своїми кривими ручками цифровий тоталітаризм в Україні.
Повністю ігноруючи суть та контекст: як і завдяки чому Естонія дійшла до поточного високого рівня розвитку державних цифрових послуг.

А почали естонці з реформи судової системи – прикинь?
За два роки – з 1991 по 1993 – її було радикально змінено.
Вже у 1993 році з’явилася трирівнева система судів: районні, апеляційні та Верховний суд. Було оновлено 67% штату суддів, і перевага надавалася більш професійнішим.
За два роки, Карл!
А в Україні досі волають про неможливість з(а)мінити суддівську мафію, на це, буцімто, потрібні десятиліття повільних еволюційних змін. Але як не було в Україні правосуддя – так і немає. Мафія безсмертна.
А Естонія якось за два роки пречудово справилася. Може, вони знають якесь чарівне слово?

Одночасно і супер-швидко була реформована міліція у поліцію – за стандартами Євросоюзу та з методичною й фінансовою підтримкою Фінляндії, Швеції, США , Великої Британії. 
Також Естонія почала різко й потужно з інвестування у освіту, технології та громадянське суспільство.

У 2004 було запроваджено систему електронних декларацій для чиновників та урядовців. Для контролю етичних стандартів держслужби – створили Національну етичну раду.
Внаслідок незалежності правоохоронних органів, діючій системі правосуддя, та справжньої, а не паперової боротьби з корупцією, дуже скоро Естонія стала найменш корумпованою країною екс-срср, а згодом увійшла до світових лідерів рейтингу (не)сприйняття корупції.

І лише впорядкувавши базові речі – судочинство, невідворотність покарання, захист прав громадян, відсутність основи для корупції, нова податкова система – Естонія занурилася у цифровізацію.
Увага: не підмінила вирішення проблем їх цифровізацією – а почала цифровізувати вже нормально працюючі процеси.

У 2000 році естонцям надали можливість сплачувати податки онлайн – через систему e-Tax. У 2001 запровадили ID-картку, яка містила криптографічний чип і використовувалася як ідентифікатор. З тими “чіпами” все було потім непросто, але то окрема історія, я вже її колись розповідав, і не раз.
У 2005 в Естонії відбулися перші онлайн-вибори. І донині ця країна залишається єдиною у Світі, яка проводить е-вибори національного рівня нормально, без протидії суспільства. У 2023 році 51% естонців голосувало саме онлайн.

Цього 2025 року запроваджено мобільний додаток Smart-ID, який дозволяє безпечно ідентифікуватися в онлайн-сервісах та підписувати документи цифровим способом.
Цей додаток відповідає ЄСівським стандартам eIDAS і відрізняється від “Дії” приблизно як тупа сокира відрізняється від лазерного скальпеля.

З 2022 року в Естонії можна подавати заяву на одруження онлайн. Увага: на два роки раніше за “перший у світі” аналогічний сервіс у Дії.

Багато уваги приділяється у Естонії цифровізації національної культури  - та її популяризації. Станом на 2023 42% культурних об’єктів були оцифровані: архівні документи, фотографії, фільми, друковані видання, предмети мистецтва тощо.

Також цифровізація присутня в естонській армії.
Хоча збройні сили цієї країни налічують всього лише близько 6 тисяч штатних військовослужбовців – у серпні 2018 було створене Кібер командування, чисельністю близько 300 цивільних та військових фахівців.
А також існує добровольчий Кібер-батальйон.
Нагадаю, що у більш ніж мільйонній армії України, глибоко зануреній у десятирічну активну кібервійну – Кібер командування досі не створено.

У 2008 у Таллінні, столиці Естонії, створено Кіберцентр НАТО: CCDCOE.
А Mil-tech-движуха почалася в Естонії ще у 2013 році.

І наразі Естонія посідає приємні та почесні місця у різних рейтингах та індексах: сприйняття корупції, економічної свободи, ведення бізнесу, інновацій, людського розвитку, верховенства права.

І все після того, як у 1992 році інфляція в Естонії становила 1077%. За два роки, у 1994 вона скоротилася у 22 рази і становила лише 48%. Ще за два роки інфляція дійшла рівня 15%.

Тобто попри надскладні початкові умови - люди займалися не 3,14здінгом у промислових масштабах, а справжніми реформами: жорстокими, болючими, але такими необхідними для оздоровлення країни.
Хотіли не напхати власні кишені, а працювали на розвиток країни.
А не шо у нас.
Наче такі ж самі люди як ми: дві руки, дві ноги, дві дірки в носі. А от мислення – чомусь сильно відрізняється.

Уся ця історія ще раз демонструє: вирішувати треба спочатку реальні соціальні проблеми: освіта, економіка, правосуддя, боротьба з корупцією – а вже потім братися все це оцифровувати. 
Цифровізація не є і не може бути вирішенням проблем – але може бути гарним допоміжним інструментом. Який мають застосовувати мудрі професіонали – і чистими руками.
А не то, шо у нас.

Біда у тому, що у нас естонську цифровізацію здебільшого копіюють як колись мешканці островів Меланезії робили солом’яні літаки, намагаючись скопіювати зовнішню форму “білолицих ” без розуміння необхідних причин та передумов.
І так само дивуючись відсутності очікуваного результату: “а чому це цифровізація не спромоглася подолати корупцію в Україні як подолала в Естонії?”.
Тому що не літає “солом’яний літак” – скільки не вливай у нього грошей і ракушок.

P.S.: Детальніше про шлях Естонії –  тут