Системний крах кремлівських фантомів

За останній тиждень довелося прочитати багато як щодо аляскинської поїздки кремлівського диктатора, так й стосовно наступної безпрецедентної за швидкістю організації зустрічі лідерів цивілізованих країн світу у Вашингтоні.

Ці процеси супроводжуються активною експлуатацією у різних джерелах кримської тематики, зокрема щодо нових рефлексій про просування агресором "визнання" замаху на анексію Криму.

Дозволю собі зробити стислий прогноз, який ґрунтується на формальній логіці та тих засадах міжнародного права, що є значно стійкішими, аніж про це міркують кремлівські незмінні старці.

Позиція України з усіх окупованих територій є та буде незмінною по суті, ніякого "визнання" від нашої держави ані зараз, ані за умов гіпотетичного припинення вогню, чи навпаки - активного продовження агресором бойових дій ніхто не отримає.

За цих умов одностороннього "визнання" замаху на анексію не буде від будь-якої притомної влади третіх країн, не рахуючи злочинних за своєю природою окремих режимів. Тому, якщо до Пхеньяну чи Манагуа додасться ще якійсь поодинокий диктатор, це явно не вплине ані на захист Україною своїх прав, ані на реальне майбутнє усіх українських територій.

Нагадаю, що до кінця 2021 року агресор декларував "позицію", про те, що вони нібито "не женуться за визнаннями", й сама її зміна та тодішні публічні московські ультиматуми вже свідчили про програш заявленої агресором "концепції" начебто "мирного" просування "русского міру", як в Україні, так й щодо інших жертв кремлівського імперіалізму.

Так саме й наразі усі кримські судомні спекуляції агресора свідчать не про його "силу", а якраз про вразливість: Кремль намагається відтягувати запровадження санкцій, розколювати єдність партнерів України, впливати на допомогу нашій державі.
Але за останні півроку нової адміністрації США росії це у цілому не вдалося, оскільки навіть нинішня "підвішена" ситуація щодо нових американських санкцій не грає на користь Кремля та навпаки, доводить його слабкість, метушіння, охолоджує економічних контрагентів російської нафти. Очевидно, що це московській владі не вдасться й у наступному.

Звісно, можна довго розповідати про окремі неуспіхи чи невдалі рішення, дії чи бездіяльність української влади щодо окупованих територій, але на стратегічну позицію нас та наших партнерів вони не вплинули. Міжнародна позиція щодо російської агресії закрісталізувалася у сотнях документів, договорів та судових рішень, які ніхто та ніколи не пересмотрить та не скасуєю
Авжеж, це не виключає потреби системної роботи над помилками.

Водночас стратегічна та ключова позиція невизнання замахів на анексію є єдиною вірною та успішною у подальшій перспективі: Кремль злочинно розв'язав нинішню велику війну саме як війну за Крим, але цього результату він й не отримує.

Вся злочинна організаційна, фінансова, "кадрова" діяльність агресора на окупованій території не має ознак стратегічної сталості та була розрахована виключно на умову знищення української державності.
А у ситуації припинення активної фази війни усі окуповані території України, як сірої та підсанкційної зони, гарантовано стануть вагомим фактором колапсу сучасної російського імперіалізму у його сучасному вигляді, що у Москві добре розуміють.
Тому раджу усім сконцентруватися виключно на практичних питаннях допомоги України на фронті та в тилу, та організації сприяння такій допомозі від наших партнерів. Це й є єдиним розумним підходом, що тут й зараз формує переговорну позицію України, а отже й подальші підвалини деокупації.