Кожен полеглий — це згаслий всесвіт

Головред "Останнього бастіону" Сікалов порушив непросту тему про передачу наших полеглих.

Там він написав чимало жорсткого про Зеленського та владу.

Але якщо відкинути емоції, є там і раціональне зерно.

Це очевидна спецоперація противника — рефрижератори, фури з нашими загиблими.

А ми ніяк особливо не реагуємо.

Зрозуміло, що вони наступають, вриваються, наприклад, на мотоциклах у нору, поки не відреагували пілоти — кинули з дрона газ у вентиляцію, закидали вхід гранатами, а у вентиляцію закинули подовжений заряд, підірвали гарнізон.

Пілоти потім їх скосили, але висота залишилася за ними — еспешку відновити не вдалося, вони вже обійшли позиції, сіли на флангах, ми відтягнулися.

Наступ серйозний, безперервний: Вовчанськ, Сумське прикордоння, "кишка" на Куп’янськ, штурм західних кварталів Часова Яра, тиск на флангах Сіверського лісництва з висоти біля Білогорівки й з іншого флангу.

Потім загиблих вони збирають і віддають рефрижератором. І починається: ось, мовляв, ваших привезли тисячу, а росіян немає. Тисячі ботів це роздмухують.

Звісно, вони не уточнюють, що це з різних полів бою, як і не показують, скільки мотоциклів не доїхало, скільки вскочило на мінне поле коробок, і скільки їх лежить під "скидами" та ФПВ.

Або як скинули газ, а гарнізон у масках вискочив — не встигли закидати вхід. Дали бій, зреагували ззаду пілоти й "посадили на пляшку" рядком.

Буває по-різному.

Але загалом у них багато артилерії, багато дронів, за снарядами вони йдуть на рівні виробництва ЄС і США, плюс півтора мільйона чеських, а в РФ їх ще більше; корейці за рис і паливо збирають, як роботи.

Зрозуміло, що будуть продавлювати. Але вже ясно, що літній наступ цілей не досяг. Хоча найближчі пів року буде запекла битва, дуже кривава, яка багато що вирішить, але вони нас не зламали.

Але ось є фура. У ній багато наших полеглих. Треба реагувати.

По-перше, пояснювати, як воно є: ось вони наступають, зібрали сили, продавили напрямок. А ось ми під Сумами перекинули сильні частини і перемололи штурмовиками. Або вдарили під Добропіллям, створили в районі зосередження угруповання, добре прикрили його ППО, багато наших вильотів авіації з високоточним озброєнням, дрони — є результат із тяжкими втратами у ворога.

Але є й у нас ті, хто наступив на міну або потрапив під дрон. Завжди є вбиті й поранені. Навіть коли СОУ ламають їх.

І тут він правий — треба відточити ритуал.

Як у американців: вручають прапор, є процедура, потім домовини, держава здійснює виплати в урочистій атмосфері, у частині є ліжко, фото. Таке єдине вікно, максимально ритуалізоване, але поряд завжди є медики, психолог, представники влади.

І робити дні жалоби — падіння міста, відхід з українського Донбасу, фура з убитими. Так, це страшна трагедія, потрібні пошана й пам’ять. Люди віддали все, що мали.

Але водночас це показує тим, хто йде в армію, й тим, кого мобілізують силоміць від сімей, що держава про них дбає. Життєво важливий момент.

І у смерті, і в житті, якщо держава тебе покликала, вона повинна і давати, а не тільки вимагати. І, звісно, пам’ятати про тих, хто загинув. Символічні хвилини мовчання, метроном по радіо й телебаченню, розуміння, що так, є тяготи і втрати.

Десятки тисяч убитих, фура — так, ось така ціна. Ми стримуємо гадину на тисячокілометровому фронті. Десь підпалили НПЗ, а десь полягли люди в засідці в північних областях на прикордонні.

І нічого в цьому немає.

Коли почалася війна придорожніх мін і машин в Іраку, тисячі бійців привезли додому. Усюди прапори, ритуал, правильні слова, церемоніальні всі ці речі.

Формалізм стримує жах того, чим займаються люди. Кажуть: ідемо попрацювати. Не йдемо скидати ТМ на бліндаж, убивати людей. Ідемо працювати. Так і з полеглими.

Потрібен єдиний ритуал, на державному рівні, який віддає шану тим, хто поклав життя за Батьківщину. Навіть мінімальний, але такий, що не робить цю жертву безликою. Бо кожен полеглий — це згаслий всесвіт, кожна людина — це крапля для держави. І саме ці краплі важливі, а не надбудова, яка ділить наші податки.