Україні потрібні не «кров, піт і сльози», а зрозуміла політика змін у державі

Нещодавно британське видання The Guardian опублікувало статтю про Валерія Залужного. У ній зазначалося, що пересічні громадяни, незадоволені чинним керівництвом України, прагнуть, щоб він уже зараз розпочав політичну кар'єру та оголосив про свої амбіції.

Вважаю, що пан генерал діє абсолютно правильно, підкреслюючи свій статус посла України, який утримується від політичних заяв щодо внутрішніх питань. Під час війни вкрай важливо зберігати єдність, навіть попри можливе критичне ставлення до тих, хто перебуває при владі.

Однак мене дещо зачепила теза, начебто в одній із приватних розмов Валерій Залужний висловив думку, що в разі обрання главою держави «він став би жорстким лідером воєнного часу, який обіцятиме українському народу «кров, піт і сльози» в обмін на порятунок нації, згадуючи Вінстона Черчилля». При цьому, мовляв, він «не знає, чи буде український народ готовий до такої жорсткої політики».

Саме з цією думкою, якщо він справді її висловлював, я хотів би посперечатися.

Будь-який народ під час повномасштабної війни ще може терпіти «кров, піт і сльози». Проте після її завершення — а саме тоді можуть відбутися президентські вибори — ніхто не прагнутиме страждань і героїзму.

Вони не потрібні. Люди хочуть жити, виховувати дітей, бути впевненими у своєму майбутньому і, тим більше, у майбутньому своїх нащадків. Їхнє життя в Україні не має бути пов'язане зі стражданнями.

Героїзм у переважній більшості випадків є наслідком чиїхось помилок: некомпетентності, глупства, безвідповідальності. Це актуально навіть під час війни, не кажучи вже про мирний час.

У мирний час українці не потребують страждань чи чийогось героїзму. Натомість вони прагнуть змістовної, осмисленої політики, що передбачає суттєві зміни в державі. І ці зміни вкрай необхідні. Це стосується як політичної, так і економічної системи.

Необхідні політичні та економічні зміни

Нам необхідні значні зміни до Конституції України, яка має безліч протиріч і неузгодженостей. Вона не забезпечує збалансованість гілок влади, відносин між центральними та місцевими органами самоврядування і створює можливості для узурпації влади. Крім того, саме в ній необхідно чітко прописати все, що стосується окупованих територій та громадян, які там залишаються, а також їхніх прав та обмежень. Також слід урегулювати питання українського громадянства та можливість множинного громадянства.

Крім того, потрібні кардинальні зміни економічної політики. Якщо ми не відмовимося від сировинного типу економіки, з деградацією промисловості, науки та освіти, яка формувалася протягом усіх років незалежності, ми не зможемо встояти проти зовнішньої агресії.

Також за існуючого економічного укладу ми не зможемо повернути українців додому та залучити мігрантів. А без цього неможливо досягти такого обсягу економіки, що генеруватиме достатні валові доходи для бізнесу й громадян, а також податкові надходження, необхідні для фінансування оборони, безпеки, якісної освіти, медицини та розвитку територій усієї країни.

Сировинний характер економіки також унеможливлює подолання системної корупції, якій у першу, у другу, і третю чергу потрібно протидіяти, усуваючи причини її виникнення, а не посилюючи каральні заходи чи розширюючи повноваження антикорупційних органів.

Шлях до змін

Наголошую, втілення всіх цих змін не вимагає «крові, поту і сліз». Натомість потрібне чітке розуміння, як саме планується змінити Конституцію (зокрема, щодо обов’язкового голосування за неї на всеукраїнському референдумі), як формуватиметься нова промислова, соціальна, податкова, бюджетна та регіональна політика тощо.

Якщо людина, навіть з найщирішими намірами, обійматиме посаду глави держави і не усвідомлюватиме необхідності та шляхів реалізації цих змін, то вона неминуче призведе до продовження тієї ж політики, яку ми спостерігали протягом років незалежності. Це породить зневіру громадян, які розраховуватимуть на чергового «месію», і, як наслідок, їхню зневіру до української державності як такої.