Speculum Sanctionis

З величезною зацікавленістю спостерігав за нещодавнім баттлом у соціальних мережах між колишнім народним депутатом та нинішнім антикорупційним судом.

Це там, де викривають в "усіх тяжких" конкретну суддю та розповідають, як відповідна вища установа безапеляційно програє власним суддям у сусідньому адмінсуді кілька скромних недовиплачених мільйонів.

Так, суто щоб було на що заправитися.

Чесно кажучи, якщо питання б стосувалося саме кримінальних проваджень та вироків, якось публічно коментувати ото все епічне - лише псувати.

Особливо коли подібні феєричні деталі суддівських пригод сам був неодноразово змушеним описувати сухою канцелярською мовою для Євросуду. Чи коли сам двічі вигравав у відповідної вищої установи в адмінсуді.

Щоправда, проти мене, на відміну від, подавали й апеляції, й касації.

Звісно, бо питання гіпотетичної втрати державних коштів було не в якомусь нещасному мільйоні бюджетних коштів на бензин, а в цілих 128 гривнях, тут, звісно, було де розгулятися принциповості антикор-апарату. До речі, те чинне рішення суду антикорсудом досі не виконане, то є як тепер мені без цих шалених грошів жити - просто не знаю.

Добре, що на бензин у мене, на відміну від, витрат нема.

Та нема й ніякої таємниці в тому, що рельєфно та демонстративно упереджені конкретні судді часто надалі стають ключем для успіху сторони захисту для "розвалу" вироків у міжнародних інституціях в Страсбурзі та Женеві. Можливо, саме для того вони іноді такі відверто-рельєфні, хтозна.

Втім, це все, як правило, дрібниці конкретного життя й під час екзистенційної війни за існування України постійно нагадувати суспільству про хід та результати такого роду кримінальних справ можуть лише дуже стало налаштовані чи дуже добре мотивовані юристи або політики.

Але.

На порядок загострює у суспільному вимірі проблему специфіки окремих суддів та феєричності самоврядства (чи самовладства?) апарату антикору те, що саме цій установі з перших місяців повномасштабки українське законодавство доручило проводити конфіскацію підсанкційних активів.

При чому - у порядку адміністративного судочинства, антикору до того за визначенням не властивого.

Й, за дивним збігом обставин, у відповідних рішеннях антикору простежуються ті самі судді з "особливими успіхами" в адміністративній юстиції, про яких багато що тепер пробують писати ті самі колишні народні депутати.

Ось це мене турбує значно більше, ніж майбутній розвал чергового вироку антикору проти конкретної окремої особи у міжнародних інституціях через суддівство у стилі "пані любить швидкість".

Бо санкційні "великі риби", зі значними конфіскованими активами будуть за визначенням використовувати чисельні міжнародні механізми, та не тільки й не стільки Страсбург. Що вони там розповідатимуть про відповідних українських суддів, на жаль, можна здогадатися.

Я міг би багато та розлого критикувати обрану у 2022 році процесуальну модель реалізації санкцій в антикорі в принципі.

Бо, по-перше, упевнений, що це мав би бути не адміністративний, а цивільний за формою процес із залученням суддів відповідної спеціалізації.

Я мав досвід участі у, мабуть, першій в Україні адміністративній судовій справі про застосування новоствореного санкційного законодавства щодо танкера "Механік Погодін", яка тривала з 2018 до 2021 рік та була програна російськими бенефіціарами всуху.

Але у ній позиції рішень українських адмінсудів, включно з Верховним, м'яко кажучи, не сприяли моїй вірі у сталий розвиток людства. Мене ця справа "на пальцях" переконала, що питання санкцій та обходу санкцій - це на 99% відносини комерційні та цивільні. Для них потрібні профільні фахівці.

Бо виводити з-під санкцій величезні бізнес-активи будуть не колишні помічниці прокурорів та їх друзі, детективо-адвокати, захисники невдалого у загальнодержавних задумах, які "чомусь" не сподобалися "ізбушці", але амбіційного у мережах недодофіна-хлібопіка.

Тому сформовані санкційними юристами схеми потребують, для їх викриття чи хоча б розуміння, глибинних знань комерційного та фінансового права.

Адже якщо комусь здається, що "юридичне блокування активів" це просто, то можу навести приклад російського ділка Ришата Багаутдінова, поплічника кремлівсько-амстердамського олігарха Володимира Лісіна, фірма яких "В.Ф. Танкер" залишила "відбитки" в афері з "власниками" згаданого танкера.

Бо ці діячі, через підконтрольні їм кіпрські та мальтійські фірми, стали з 2023 року прокручувати справи з виведення з-під санкцій активів агресора у сфері морського судноплавства, та вже не у Херсоні, а у судах Англії та Ірландії.

Й там вже сліди йдуть до їх іншої структури, "БФ Танкер", зрощеної з "Російським морським реєстром судноплавства".

До речі, ця корпорація, танкери якої цього літа постачали нафтопродукти в окупований Маріуполь для потреб російської армії, поки переховується від санкцій Євросоюзу через.... регламенти ЄС щодо боротьби зі змінами клімату та "добрі послуги" у тихих кабінетах Естонії, Латвії та Бельгії.

Щоб детально на цьому не зупинятися - матеріали відповідного розслідування АРК у першому посиланні, а стаття про зародження української практики "морських" санкцій - у другому. Зокрема й про нещодавну конфіскацію антикором активів згаданого "Російського регістра".

Усі "листи щастя" про "непомітний" для ЄС "малий" танкерний флот агресора вже написані й спрямовані, чекаємо на відповіді від європейських санкціонщиків та правоохоронців.

Й, повертаючись до антикору як "санкційного зерцала", додам, по-друге, що якщо навіть вибір адміністративного, а не цивільного процесу санкційної конфіскації, був би вдалим, то його делегування не профільному адмінсуду, а саме суду антикорупційному, було у 2022 році рішенням суто політичним.

Бо люміній.

Втім, цей вибір був зробленим й ніхто його міняти не буде.

Я це добре розумію.

А тому мені не залишається ніякого вибору, як зробити одну публічну пораду для антикору.

Я розумію, що є (щонайменш гіпотетично) авторозподіл судових справ.

Але ще є й спеціалізація суддів, яка дозволяє зробити відповідний відбір до авторозподілу, коли йдеться саме про санкційні справи.

Подивіться, як це влаштоване, цілком правомірно та системно, в інших українських судах.

Розумію, що загальні правила організації роботи судів України для когось принципово не писані (хоча це надалі часто призводить до неприємних процесуальних наслідків у сусідньому суді, ви вже добре знаєте про що я).

Але у нас все ж таки війна.

Екзистенційна.

Й мова не про чергового "негідника-який-забув-задекларувати-гараж", якій радісно піде зі слідством на якусь опалово-люмінесцентну угоду, яку ви "засилите", без подальших скарг сторін.

Мова - про конфіскацію ворожих активів.

Де агресор буде вживати усе що зможе на шкоду Україні.

Тому зробіть, будь ласка, так, щоб репутація суддів, залучених за авторозподілом у санкційну конфіскацію, не обговорювалася масово колишніми народними депутатами у соціальних мережах.

Таких суддів у вас також достатньо.

Щось підказує, що й необхідний фах для спеціалізації вони можуть мати, а тому є цілком легальний механізм їх попереднього відбору за відповідною категорією справ через встановлення спеціалізації.