Диліжанс "Нормандія"

У далекому 1880 році Гі Де Мопасан написав геніальний твір «Пишка». Де описувались події, які мали місце підчас франко-прусської війни. З Руану виїжджає диліжанс, де знаходяться французькі аристократи, монашки і пані Пишка, яку всі вважають трохи не достойною перебувати з ними в одній дорозі, але при цьому залюбки їдять її їжу, коли голод постукав у їх шлунки.

На одній зі станцій прусський офіцер (нагадую, що Пруссія у тій війні перемогла) вимагає від Пишки кохання на одну ніч, бо інакше ніхто далі не поїде. Звісно на початках всі обурені, адже як сміє цей східний варвар зазіхати на честь француженки. Але час іде. І вже на третій день, ті хто колись їли з рук Пишки, ті хто ще вчора розповідали про честь і гідність, сьогодні починають тиснути на попутницю, адже в кожного свої проблеми. Адже тепер їх лицемірна логіка знаходить тисячу і одне виправдання, чому вони мають зрадити своїм вчорашнім словам. Тепер для них проблема не прусський офіцер, а француженка, яка не хоче поступатись своїми принципами.

Врешті-решт вся благонравна спільнота насідає на Пишку, щоб та віддалась східному варвару. Навіть монашки починають розповідати, що ця справа богоугодна, бо це ж жертовність. І Пишка під тиском здається.

Наступного дня диліжанс рушає далі. З Пишкою ніхто не спілкується і демонстративно під час обіду ніхто не пропонує їй і шмат хлібу. Бо «цивілізована спільнота» вже вирішила свої проблеми і далі спілкуватись з якимось плебсом їм не цікаво.

Якщо провести аналогії, то зараз наші західні партнери і колишні союзники максимально тиснуть на Україну, щоб вирішити свої проблеми за наш рахунок. Станом на зараз хіба тільки Великобританія усвідомлює, що ми захищаємо світ від остаточного руйнування. Для пересічного європейця ми проблема, яка заважає їм купляти умовно дешеві російські енергоносії, заробляти на російських туристах і жити в світі з рожевими поні, де немає війни.

Україна програла інформаційну війну за думки європейців і тепер ті будуть тиснути на свої Уряди, ну а ті відповідно на владу Україну. Найбільш дурне, що ми можемо зараз зробити – це почути голос «наших партнерів». Повестись на розповіді про загальне благо, майбутні гарантії і те, що в майбутньому це нам зарахується. Нічого подібного. Ми зараз в одному диліжансі. Це зараз вони обсираються від російських «шахедів» під Любліном. Це зараз вони готові давати гроші і зброю. Як тільки вони досягнуть мир за рахунок України, вони про нас не згадають. Їх проблеми будуть вирішені, а проблеми України їх турбувати не будуть.

Не буде ні військових контингентів на лінії ЛБЗ, ні «стіни дронів», ні безпекових гарантій, ні мільярдів на українську оборонку. Я не проти миру, я за те, щоб ми усвідомлювали з ким маємо справу сьогодні і наші перспективи у майбутньому. Країни ЄС не хочуть збільшення своїх військових витрат, вони не вважають Україну частиною свого геополітичного поля. Білий Дім зараз не готовий до будь якої війни, де буде задіяна піхота. Для них формула «українські території в обмін на спокій американських платників податків» взагалі ідеальна.

 Тож зараз ми знаходимось в патовій ситуації, коли не можна укладати мир під тиском переляканих «партнерів», але і подальше ведення війни без перелаштування економіки і суспільного життя України на військові рейки буде заганяти нас в майбутнє з не прогнозованим результатом. І додаткової не прогнозованості додає той факт, що як тільки світ побачить, що демократія не ефективна в частині забезпечення безпеки і вирішення кризових ситуацій, то світ побачить такий парад автократій з неадекватними диктаторами, що 1941й всім здасться доволі райським минулим.