Великий друг України отримав нагороду від ГУР

Керівник ГУР Кирило Буданов нагородив медаллю«Україна понад усе» лорду Майклу Ешкрофту — одному з найвпливовіших британців, який з перших днів великої війни підтримує Україну. І це не просто формальність. Коли нагороду від керівника воєнної розвідки отримує член Таємної ради Великої Британії та довічний пер Палати лордів, це звучить як жест міжнародної ваги.

Іноді ми сприймаємо союзників як щось абстрактне: країни, уряди, інституції, що ухвалюють рішення і виділяють пакети допомоги. Але в цій війні є й інший вимір — людський. Коли конкретна людина бере на себе відповідальність і вкладає власний час, енергію й кошти, аби підтримати Україну. Лорд Майкл Ешкрофтналежить саме до таких людей.

Для нього Україна — це не черговий пункт у дипломатичному звіті, не тема для політичних дискусій. Це країна, куди він приїздить особисто, знову й знову, попри ризики й небезпеку. Тринадцятий візит від початку повномасштабного вторгнення — вже сам по собі красномовний факт. Чи багато є західних політиків і бізнесменів, які настільки наполегливо приїжджають на прифронтові території, дивляться в очі нашим людям і не бояться?

У цій нагороді важливий не сам факт відзнаки. Йдеться про визнання того, що наші друзі на Заході не лише висловлюють солідарність, а стають її втіленням. Бо Ешкрофт не обмежується промовами. Він фінансує оборонні проєкти, підтримує гуманітарні ініціативи, допомагає тим, хто потребує найбільше. Це не благодійність «для галочки», це системна й послідовна робота. І так, це кошти, які можна було витратити на щось зовсім інше. Але він вкладає їх у нас.

Особисто мене особливо зачепили його слова про морські дрони «Магура». Адже він не просто похвалив інженерів чи сказав щось дипломатичноправильне. Він побачив у цих розробках зміну правил гри, момент, коли Україна, не маючи великого флоту, все одно диктує нові стандарти війни на морі. Він навіть підкреслив, що Британія зі своєю славною морською історією має чому повчитися у нас. І це справді перевертає сприйняття. Бо ми звикли думати, що Україна — це держава, яка постійно пасе задніх, вимушенаназдоганяти когось. А виявляється, є сфери, де ми — попереду, і саме наш досвід уважно вивчають союзники.

Не дивно, що Росія внесла Ешкрофта до санкційних списків. Він сам назвав це знаком честі. І я тут абсолютно з ним згоден. У час, коли російська машина ненависті намагається карати всіх, хто допомагає Україні, потрапити під її удар — це ще одна відзнака. Вона доводить, що твоя діяльність справді ефективна і дошкуляє ворогу.

За межами воєнних тем у Майкла Ешкрофта є ще одна риса, яку важко не відзначити. Він уважний до людей. Не лише до високих посадовців чи генералів, а й до тих, хто стоїть у прифронтових містах і селах. Він дивиться їм в очі, слухає їхні історії. І це, мабуть, найбільша цінність. Більшість людей у світі сприймають Україну як політичний проєкт чи військовий фронт. Ешкрофт бачить за цим мільйони життів, які щодня виборюють право на майбутнє.

У нашій публічній дискусії часто можна почути скепсис: мовляв, чи не перебільшуємо ми роль окремих іноземців? Але я думаю, що ні. Бо саме завдяки таким людям, як лорд Ешкрофт, світова підтримка України набуває людського обличчя. Чесно кажучи, в часи, коли ми переживаємо втому, зневіру й іноді навіть розпач, ці приклади тримають. Вони нагадують, що ми не самі.

Медаль «Україна понад усе» від нашої воєнної розвідки на грудях британського лорда — це нагадування нам самим. Про те, що наша боротьба має сенс, що вона помічена й оцінена. І що солідарність — це не лише великі слова, а конкретні люди, які, незважаючи на титули, статки чи відстань, стають поряд із нами.