Наш козир перед Трампом

Наступного тижня, на полях Генасамблеї ООН, відбудеться ключова зустріч – Володимир Зеленський і Дональд Трамп можуть зустрітися і обговорити можливі майбутні домовленості. У час, коли світова арена кипить від спекуляцій про «мирні плани» і «заморожування» конфлікту, Україна не може дозволити собі слабку позицію. Навпаки: ми маємо демонструвати силу, бо саме вона – єдиний аргумент, який Москва розуміє. І ось тут на перший план виходять наші удари по російському нафтогазовому комплексу. Це не просто «бавовна» – це стратегічний тиск, що б'є по кишені агресора і змушує Кремль нервово смикати за ниточки своїх лобістів у Вашингтоні.

Перше, про що варто нагадати: росіяни самі визнали, наскільки боляче нам це завдає. Нещодавно вони через посередників благали Уіткоффа – того самого, кого Трамп міг би призначити на ключові ролі в питанні України – зупинити наші атаки на нафтопроводи й НПЗ. Чому? Бо кожен спалах на перекачувальних станціях означає мінуси в бюджеті РФ. Нафтодолари – це ж кровообіг путінської війни. Без них армія не платить солдатам, не купує дрони, не годує пропаганду. А ми, українці, продовжуємо «дронові санкції», і Москва це знає: їхня економіка вже хитається, інфляція гризе, а резервів вистачить ненадовго. Якщо Трамп почує про це від Зеленського – не як про «тероризм», а як про справедливу відповідь на агресію, – то зрозуміє: Україна не жертва, а гравець, який тримає ініціативу.

Друге, і це свіжий приклад, що ідеально ілюструє нашу силу: лише нещодавно безпілотники Центру спеціальних операцій «А» СБУ та Сил спеціальних операцій ЗСУ вдарили по ключовим вузлах нафтопроводу «Куйбишев – Тихорецьк». Цей маршрут – артерія для експорту нафти через порт Новоросійськ, той самий, що годує путінські амбіції. «Бавовна» розцвіла на станціях «Зензеватка» (Волгоградська область, РФ), «Совхозная-2» та лінійно-виробничій диспетчерській станції «Самара». Результат? Станції зупинили перекачування, нафта стоїть, а Москва рахує збитки. Це не разовий рейд – це системна робота, яка накопичує ефект.

Якщо Зеленський приїде з порожніми руками, Москва розслабиться і продовжить тиск через своїх «миротворців». Але з таким арсеналом – від дронів СБУ до дипломатичного тиску – ми маємо що сказати. І сказати твердо: Україна б'є по болючому, і це не кінець. Бо війна виграється не в кабінетах, а на фронті!