І от тебе везуть…

Чорний катафалк повільно рушає вулицями твого міста. Міста, в якому, можливо, ти й не народився, але місто яке вирішило тебе провести в останню путь.

Ти загинув десь у Сєрєбрянці, чи під Покровськом, або біля Курська. Ніхто з тих, хто зараз дивиться на процесію, не знає як це сталося. Тебе супроводжують близькі, рідні та хлопці й дівчата у однострої. Це не твої брати по зброї — твої брати залишились на позиціях. Вони не можуть усі прийти попрощатися. Хоча кожен з них і хотів би цього. І водночас — не хотів би.

У гучномовець лунає музика, її перериває голос чоловіка, звучать гасла з твоїм ім’ям. Лунають слова: "Воїн на щиті!"

Так колись казали в стародавній Спарті: "Із щитом або на щиті".

В Спарті, яка робила виклик ворогу, який перевищував чисельністю в багато разів.

Прапори на машинах та в руках людей.

Пересічні громадяни, дізнавшись у соцмережах про процесію, виходять на вулиці. Хтось стає на коліно й кидає квіти перед катафалком. Десь із вікон виглядають сиві старі — вони проклинають війну й політиків, що не змогли домовитись. А діти дивляться з цікавістю, ніби це — якесь дивне "шоу".

Хто ти, воїне?

Для когось ти — лише тінь страху, нагадування про війну, в яку ніхто не хоче потрапити. Для рідних ти — життя. Дитина, яка росла поруч, яка мріяла про майбутнє. Ти тримав у собі їх минуле, але залишив після себе тільки його. Без майбутнього із тобою.

Ти не був професійним воїном. Ще вчора ти працював на виробництві вікон, або водієм таксі, чи дитячим доктором. І навіть зараз не всі рідні до кінця усвідомлюють, що їхній син — військовий.

Який подвиг ти зробив?

Ти не зупинив самотужки колону танків. Не виніс з-під обстрілу десятки поранених. Про твої вчинки, можливо, ніхто ніколи й не раскаже. Бо втрату побратима мозок та памʼять намагається витіснити. Бо завтра треба працюват, і щоби зайве не відволікало. Про таких серед побратимів

кажуть хіба що за чаркою — "він був крутим другом". Але вже після другої фрази замовкають. Бо ком у горлі не дає говорити далі. Або якось стає ніяково. Це як якісь секрет, про якій не маєш право розповідати.

Чи знає хтось із тих людей, які кидають квіти під катафалк, що це за ком? Думаю — ні. Знають, може, тільки мама й тато. Може, брати та сестри. Побратими.

Не стало воїна.

Але разом із ним не стало й людини. Друга, який колись ділив бутерброд, коли годинами ганяли м’яча у дворі, та боялися, що мама зажине додому робити уроки…

А завтра знову робити складну роботу. Бо "Із щитом, або на щиті".