Вимоги щодо встановлення квот на українську тютюнову сировину є відверто шкідливими

Наші законодавці знову, керуючись, безумовно, найкращими намірами, вирішили підтримати аграріїв, що займаються вирощуванням тютюну.

Уже цього четверга має голосуватися законопроєкт №13628. Серед його положень є вимога, яка зобов’язує виробників тютюнових виробів додавати частку українського тютюну (від 2% до 5% протягом 2027–2029 рр.).

Мені вже доводилося, ще за часів попереднього складу парламенту, пояснювати, чому ця ідея хибна.

Основна проблема полягає в тому, що тютюн — це рослина, що походить з Америки. Там її почали культивувати тисячоліття тому. Вона потребує теплого, тропічного або субтропічного клімату. Ще з часів імперії вирощування тютюну намагалися налагодити у південних регіонах України.

Проте, з огляду на те, що кліматичні умови України суттєво відрізняються від латиноамериканських, наші аграрії не можуть гарантувати високу врожайність, і головне — належної якості сировини. Саме тому ще за радянських часів курці так раділи можливості отримати бодай пару пачок американських цигарок.

Відповідно, намагання примусити міжнародні тютюнові компанії купувати сировинний тютюн в українських аграріїв створює низку значних проблем.

По-перше: Шлях до корупції та бюрократії

Законопроєкт вимагає, щоб виробники тютюнових виробів додавали певну частку українського тютюну. Отже, бізнес буде змушений постійно доводити походження сировини, що відкриває простір для корупційних зловживань та тиску через ризик втрати ліцензії.

Відсутність чітких правил контролю якості та методики перевірки частки українського тютюну стимулює схеми з фальшивими документами, як це вже було у 90-х роках із сумнівним «українським» тютюновим імпортом.

По-друге: Ігнорування реалій агровиробництва та міжнародних норм

Встановлені квоти (2–5%) не враховують впливу погоди, війни чи інших форс-мажорів, що робить їх практично недосяжними та створює ризики для ліцензування виробників. Врожайність українського тютюну (мінімум 2000 кг/га) залежить від природних та економічних чинників, тому встановлення фіксованих вимог є нереалістичним.

Крім того, це напряму суперечить міжнародним нормам і принципам конкуренції. Квоти на сировину створюють нерівні умови для імпорту, фактично запроваджуючи прихований протекціонізм. Це є порушенням статті III ГАТТ (1947), згідно з якою внутрішні норми не можуть дискримінувати імпортні товари. Обмеження свободи вибору постачальників для міжнародних компаній суперечить основам ринкової економіки.

По-третє: Удар по якості та ризик перенесення виробництва

Український тютюн часто не відповідає необхідним технічним параметрам (нікотин, смак, горіння), що погіршує якість кінцевої продукції. А для міжнародних тютюнових компаній питання якості є особливо чутливим. Вони просто не зможуть експортувати вироблені в Україні тютюнові вироби з домішками сировини українського походження.

Тому такі квоти можуть спровокувати перенесення виробництва за кордон та, відповідно, збільшення імпорту готових цигарок. Це неминуче вдарить по бюджету та виробничій сфері. Також цигарки, безперечно, подорожчають. У разі неврожаю чи нестабільності виконання квот стає неможливим, що може призвести до зупинки виробництва та скорочення робочих місць.

Міністерство фінансів прогнозує щорічні податкові втрати від цієї новації до 3,6 млрд грн. У разі скорочення виробництва лише на 10% втрати акцизу можуть сягнути 218,7 млн грн у 2027 р., 343,4 млн грн у 2028 р. та 572,3 млн грн у 2029 р.

По-четверте: Дублювання контролю та зростання собівартості

Додаткові вимоги до технологічного циклу та дублювання функцій контролю лише ускладнять адміністрування галузі й підвищать собівартість продукції. Як відомо, вже існують системи контролю (Єдиний реєстр місць зберігання, відеоспостереження), які забезпечують прозорість, — нові вимоги лише їх повторюють.

Підсумок

Цей закон не стимулює модернізацію чи розвиток технологій, а лише адміністративно перерозподіляє ринок.

Якщо вже хтось справді опікується долею вітчизняних аграріїв, які вирощують тютюн, то слід пам’ятати, що існують альтернативні інструменти для їхньої підтримки, без встановлення штучних квот. Серед них — пільгове фінансування, дотації, інвестиції в технології та цільові програми розвитку.

Вже просто несила пояснювати, скільки разів потрібно доводити ці очевидні істини!