Більше тут робити нічого. Тут рашка

Сьогодні половину нашого «неефективного» підрозділу відправили в іншу хорошу військову частину ДПСУ, яка реально воює, а не займається шикуваннями по 6 разів на день.

Їм оголосили рішення в обід, завтра вони повинні вже бути в розташуванні. Ні дня відпочинку (вихідних у них не було), ні дня для зборів, вирішення сімейних питань...

Але все одно я радий за хлопців. Для них все закінчилося. Разом з ними відправляють і наші «неефективні» літаки. Не знаю, як вони їх будуть запускати без стендів для налаштування, калібрування, прогазування двигунів...

Все це зруйновано, розграбовано, в колишньому розташуванні підрозділу зайвого майна (не статутного, не належного військовій частині) - на десятки мільйонів гривень, все це робилося заради перемоги.

Раніше я завжди боявся, що в розташування підрозділу прилетить «Шахед» або «Іскандер», а виявляється, боятися треба було наших українських негідників і зрадників.

Багато хто з нашого підрозділу йде зі служби через сімейні обставини - вік, троє дітей, хвороби. Кілька хлопців принципово пішли в СЗЧ. Ті, хто залишився, не хочуть служити. «Кейс Касьянова» - це ще кейс про мотивацію.

Якби повернути історію назад, до "шашликів на травневі", я б тепер не став готуватися до війни. Я б не готував зброю, боєприпаси, дрони, польові запаси продуктів і медикаментів. Я б не став воювати з перших хвилин, ночувати в лісі, голодувати, не потрапив би в оточення...

Не розробляв би дрони, не будував би виробництво дронів, не створював би підрозділ, не завдавав би ударів по ворогу. Я б посадив сім'ю в автівку, і поки ще було можливо - поїхав би з цієї країни. До всіх свиней собачих!

Більше тут робити нічого. Тут рашка.