Війна триває

Доповідаю: приступив до виконання завдань у складі одного із загонів Держприкордонслужби на східному напрямку.

Колектив чудовий, умови терпимі, війна триває.

Відправив мене сюди голова ДПСУ пан генерал Дейнеко особистим наказом, як поважну особу.

Спочатку кинув у розподільчий пункт на Рівненщині, де за його вказівкою мене замкнули в казармі з бусифікованими й ухилянтами, і ставилися як до злочинця - нікуди не випускали, і навіть курити дозволяли тільки в огородженому "мавпятнику" біля казарми чітко за розкладом.

На війні, зрозуміло, тиснути складніше, але і тут пан Дейнеко вигадує для мене хоча б малі, проте важливі і витончені незручності.

Пана Дейнеку можна зрозуміти - в нього велике серце, тому він так гостро реагує на образи, які, як йому здається, я завдав робітникам офісу президента, працівникам компанії Fire Point, і йому особисто.

Понад рік тому Дейнека вже погрожував розформувати наш підрозділ за хайповий заголовок, який придумали журналісти до мого технічного інтерв’ю. Цього року додалася критика Fire Point і мої свідчення в НАБУ.

Все це вважається ознаками "неефективності" і "безрезультативності" підрозділу за версією Сергія Васильовича, тому і ставлення до мене у нього особисте, царське - розжалувати, бити різками і заслати в солдати.

Якби навпаки - підрозділ дійсно був би неефективним, проте я б всюди співав осанну дорогим батькам нації і їх бізнес-партнерам, то сидів би зараз у київському ресторані разом з Сергієм Васильєвичем.

Війна триває. Тепер займаюся фпв-дронами. Типова майстерня, яких багато. Хтось налаштовує дрони, хтось вигадує скіди, ціла артіль військовослужбовців готує для підарів "цукерки". Нічого, нібито, складного, роботи багато, рук не вистачає.

Є бажання поліпшити пташки, є технічні проблеми, є ідеї, як їх вирішити.

В минулому житті, до ліквідації підрозділу, я б одразу поставив завдання нашим конструкторам, інженерам, знайшов би гроші, ресурси, і все б зробили ще на вчора, але тепер я звичайний майор, котрий буде писати рекламації на виробника, вмовляти волонтерів, і чекати місяцями на вирішення питань.

Пан Дейнеко вважає, що так краще. Що це державницькій підхід.

І нехай ніхто тепер не літає до москви, а в покинутому ангарі гниють новітні розробки літаків, катапульт, двигунів, тощо. Нехай в пустих лабораторіях ховаються дивовижні відкриття, вмирають тисячі годин розрахунків і експериментів, а на карті планування операцій меркнуть примари вкраденої перемоги. Головне, щоб велике серце Сергія Васильовича не боліло.

Але цього я йому точно не обіцяю.

‐‐--------------

До уваги журналістів: з завтрашнього дня я офіційно у відпустці - вперше з початку війни - буде час для офігенних історій та інтерв'ю.