Чи вільні судді Верховного суду від заангажованості державними зрадниками виступати на їхньому боці?
Замість доведення кримінальних справ за звинуваченням у державній зраді до стадії обвинувального вироку та призначення справедливого покарання відповідно до Кримінального кодексу України, в нашій державі, на жаль, неодноразово спостерігається парадоксальне явище того, як підозрювані у державній зраді з-за кордону продовжують займатися рейдерством
Раніше повідомлялось, що одіозний бізнесмен та колишній одеський депутат Руслан Тарпан, підозрюваний у пособництві державі-агресору, переховуючись за кордоном, намагається впливати на судові процеси щодо своїх активів за допомогою представників Феміди. Мова йде про адвокатів та суддів, яких Руслан Тарпан мотивує чинити правовий опір в межах численних кримінальних проваджень в частині конфіскації його майна на користь держави.
Нагадаю, що Тарпан Руслан з 2017 року перебуває у національному розшуку НАБУ та офісу Генпрокурора, з 2021 – у міжнародному розшуку з "синьою позначкою". Його звинувачують в розкраданні 300 млн грн на проекті "Глибоководний випуск", в екоциді, в розкраданні бюджетних коштів на держпідрядах з реставраційних та ремонтних роботах в Одесі, в незаконному привласненні одеських історичних будівель, та особливо тяжкому злочині – пособництві державі-агресору. Він був ініціатором встановлення пам'ятника Катерині ІІ в Одесі. Крім того, він та його партнер по бізнесу Шайдулін внесені до бази "Миротворець".
Руслан Тарпан з-за кордону намагається повернути контроль над мільйонними активами, які залишились в Україні і були втрачені ним через численні борги. Міністерство юстиції України 10. 04. 2025 р. приймає Наказ №1030/5 "Про задоволення скарг", яким фактично повертає Тарпану контроль над компанією - власником історичної будівлі в м. Одесі.
Даний наказ грубо порушує корпоративні права власності субʼєкта господарювання на користь іншого учасника, а саме безпосередньо офшорної кіпрської компанії "Сільверілл Трейдінг Лімітед", де дружина Тарпана Шишовська Оксана є кінцевим бенефіціаром.
Компанія, законні права якої порушено, звернулась до Господарського суду з позовом, в якому просила скасувати дію Наказу. Господарський суд виносить рішення, в якому обґрунтовує незаконність Наказу Мінʼюсту. Звичайно, що таке рішення суперечить планам та прогнозам тих, хто цей наказ у Мінʼюста і замовляв. Далі так званий "замовник" намагається оскаржити рішення першої інстанції в Північному апеляційному господарському суді . І там зазнає поразки – Апеляційний суд залишає в силі рішення першої інстанції, тобто оскаржуваний Наказ Мінʼюста визнає незаконним.
Справа переходить в площину розгляду Касаційного господарського суду, де головування судовою справою перепадає судді Кібенко Олені Рувімівні.
Кібенко Олена Рувімівна - професорка юридичного факультету Харківського національного університету ім.Каразіна. Протягом 2011–2016 років входила до складу Науково-консультативної ради при Верховному Суді, а у 2017 році була призначена суддею Касаційного господарського суду.
Першим з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції рушАє Мінʼюст до Верховного суду. Одна із вимог Мінʼюста - зупинити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі №910/4581/24 . Слідом з касаційною скаргою до Верховного суду рушає компанія Тарпана "Сільверілл Трейдінг Лімітед" та висуває аналогічну вимогу - зупинити дію рішень першої та апеляційної інстанції.
Суддя Кібенко Олена приймає обидві скарги. В ухвалі для Мінʼюсту вона в скарзі вона відмовляє, а вимогу "Сільверілл Трейдінг Лімітед"" задовольняє: зупиняє дію рішень Господарського суду міста Києва та постанови Північного апеляційного господарського суду у справі №910/4581/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Наступним кроком судді Кібенко стане винесення ухвали 24.04.2025, якою вона взагалі зупиняє касаційне провадження. Інакше кажучи, судовий процес стає на паузу, чим завдає суттєвої шкоди законним власникам компанії та грає на руку компанії Тарпана. Чи усвідомлювала суддя, що гальмуючи судовий господарський процес, вона може підігравати інтересам компанії Руслана Тарпана, який підозрюється у державній зраді?
Приводом для зупинення касаційного провадження по справі стала ймовірна некоректна підсудність справи юрисдикції господарських судів. І суддя Кібенко в ухвалі щодо зупинення посилається на очікування висновків Великої Палати Верховного суду в аналогічних справах. Припустимо. Але ж рівно через тиждень Велика Палата Верховного суду оприлюднює рішення в якому однозначно визначено, що дана категорія справ знаходиться в полі юрисдикції господарського судочинства.
Якби так званий "привід" зупинення касаційного провадження був дійсно крамольною перешкодою касаційному розгляду для Кібенко, то перешкоду Велика Палата подолала вже через тиждень. Але ні через місяць, ні через два, ні через три суддя Кібенко провадження по справі не поновила.
Касаційний розгляд справи поновлюється аж через 5 місяців. І все ж не зрозуміло, чим саме обґрунтовувалась така пауза.
Варто зазначити, що в інформаційному просторі відсутня інформація щодо корупційних скандалів або резонансних неправомірних рішень, повʼязаних з суддею Оленою Кібенко. Отже залишається надія, що Олена Рувімівна є вільною від заангажованості одіозними особами виступати на їхньому боці в судовій площині, а 5-місячна пауза по касаційній справі №910/4581/24 всього-навсього збіг обставин.
Найближчим часом стане зрозуміло, яким буде рішення судді Олени Кібенко в межах касаційного розгляду справи, яка прямо стосується компанії Руслана Тарпана, підозрюваного у державній зраді. Чи буде достатньо в неї суддівської волі та компетенцій аби достеменно дослідити справу.
Жодне майно фігурантів кримінальних проваджень із обвинуваченням у державній зраді, колабораційній діяльності або у пособництві державі-агресору (статті 111, 111-1, 111-2 ККУ) не може бути звільнене з-під арешту до вирішення відповідної справи по суті.
У 2022-2025 роках журналісти «Схем» і «ДЄЮРЕ» розкрили цілу мережу суддів, які мали російські паспорти або перебували на обліку в РФ.
Кожен із цих кейсів - окрема інструкція, як можна бути громадянином ворога і вершити правосуддя у країні, що з цим ворогом воює.
Богдан Львов - заступник голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду.
Його російський паспорт було видано 1999 року, поновлено у 2012-му.
Коли журналісти викрили цей факт, він заявив, що "це помилка", проходив поліграф, намагався через суд поновитися.
Та СБУ надала підтвердження: громадянство РФ дійсне.
Апеляційний суд поставив крапку - Львов звільнений.
Та питання не в ньому одному.
Питання в тому, що людина з подвійним громадянством 10 років очолювала найвищу інстанцію держави.
А отже - не Львов зрадив державу. Держава сама дала йому на це право.
Аріна Літвінова - суддя ліквідованого ОАСК.
Отримала російський паспорт у 2002-му в Єкатеринбурзі.
Приховала це під час кваліфікаційного оцінювання.
ВРП звільнила її лише після журналістського розслідування.
Та у 2025-му Велика палата Верховного Суду скасувала це звільнення: "недостатньо доказів".
Це стандартна формула системи, яка сама себе виправдовує.
Валентина Сімоненко - суддя Верховного Суду у відставці.
Мала паспорт РФ із 2003 року, отримувала щомісяця понад 200 тисяч гривень "довічного утримання".
СБУ підтвердила факт громадянства, але ВРП залишила її у спокої: "формальні підстави відсутні".
У нас судді з паспортами ворога живуть на пенсіях за рахунок платників податків, які фінансують війну.
Людмила Арестова - суддя з Донецька, яка залишилася працювати в Україні після окупації.
Її паспорт РФ виданий після 2014-го, але лише у 2024-му ВРП ухвалила рішення про звільнення.
Десять років тиша, десять років "перевірок", десять років мовчазного збереження статусу.
І ще один штрих - Семен Стеценко, суддя Касаційного адмінсуду ВС.
Мав російський паспорт 2000 року, складав присягу офіцера армії РФ.
Офіційно "вийшов із громадянства" у 2005-му.
Але його кар'єра в Україні продовжилась - наче присяга ворогу не має терміну дії.
Ці історії не про персональні гріхи