Тиха девальвація: що відбувається з гривнею і хто керує курсом

Після повідомлень про те, що МВФ наполягає на девальвації гривні у межах переговорів щодо нової програми на приблизно $8 млрд (за оцінками Bloomberg/Reuters), тема вийшла в публічний простір.  

НБУ заперечує «девальвацію на вимогу МВФ», апелюючи до ризиків інфляції та соціальних наслідків. Водночас фактична динаміка курсу свідчить про поступову адаптацію:

 • 1 жовтня 2025 року офіційний курс долара становив ₴41,1420/$ (НБУ).  

 • 20 жовтня 2025 року офіційний курс — ₴41,7308/$ (НБУ).  

Це означає ослаблення на 0,5888 грн за три тижні (≈1,43%).  

Курс = бюджет: чому це важливо

У держдокументах та аналітичних брифатах до бюджету закладено середньорічний курс у 2025 році на рівні 45 грн/$ (макрорамка Мінекономіки/КМУ; витяги в аналітичних матеріалах KSE та UNICEF). Тобто, на 20 жовтня фактичний офіційний курс був нижчим за бюджетний орієнтир приблизно на 7,3–8,6% (залежно від того, чи порівнювати з ₴41,1420, чи ₴41,7308 проти ₴45). 

Крім того, за офіційними оцінками дефіцит держбюджету-2025 складе близько ₴1,6 трлн, тобто, ≈19–20% ВВП. 

Чому утримувати курс ризиковано

З професійної точки зору очевидно, і про це вже неодноразово говорилось, що «керована гнучкість» не працює на користь економіки держави. Тепер на це вказує і МВФ.

Що довше регулятор утримує номінальний курс нижче рівня, який диктують фіскальні та зовнішньоторговельні умови, то сильнішим буде відскок у момент вимушеної корекції. Це не лише економіка, а й психологія ринку:

 • бізнес і населення випереджають події (переходять у валюту, змінюють ціноутворення),

 • формується самопідживлювана динаміка очікувань.

Управління очікуваннями — одна з ключових функцій центрального банку: прозорі сигнали щодо рамки (бюджетні припущення, стан платіжного балансу, параметри інтервенцій) дають змогу зменшити амплітуду майбутньої корекції. На це прямо вказують регулярні макроогляди НБУ (MMR/Інфляційні звіти), де курс розглядається у зв’язці з інфляцією, дефіцитом і потоками зовнішнього фінансування.  

«Це не ми — це МВФ»: політична комунікація замість прозорих сигналів

Перед болісними кроками зазвичай з’являється сюжет:

«МВФ вимагає девальвації — ми вимушені підкоритися».

Bloomberg/Reuters дійсно пишуть, що МВФ наполягає на контрольованому послабленні гривні як інструменті фіскальної стабілізації, а деталі нової програми (зокрема, сума допомоги у ~$8 млрд) обговорюються. Але Фонд не встановлює цифру курсу — він лише вимагає реалістичної макрорамки; саме уряд погоджується на параметри, закладаючи їх у бюджет (наприклад, ₴45/$).  

Тому «великий дядько МВФ» — радше дзеркало українських дисбалансів (дефіцит бюджету, структура імпорту/експорту, потреба у зовнішньому фінансуванні), ніж диригент, який «призначає» курс.