Нас вбиває власна армія і морально, і фізично

Мого найкращого бійця у якого загинув на фронті брат не відпустили з фронту на похорон.

У відпусці він рік не був. В жодній.

Ми доданий підрозділ. Мене не відпускали вже майже два роки до родини. Але, щоб на похорони не відпустити... Це жесть.

В минулому році, в такій ситуації мені варто було написати рапорт на відпустку по сімейним обставинам в бригаду в якій ми воюємо і його б відпустили, проте все міняється в гіршу сторону.

Тепер бригада в якій ми воюємо хоче документи з материнської бригади, материнська каже, ми такі, як вони хочуть не даєм, у нас інша схема.Тобто мені місяць треба всіх вмовляти? Наші рабовласники, бригада в якій я воюю, цинічно знущається - адже зрозуміло, що похорони чекати не будуть поки вони папірцями обкладуться.

Мирослав пішов на фронт добровольцем в перший місяць повномаштабки о 18 років. Обманув маму. Його не брали, та він вмовив підписав контракт і приєднався до розрахунку ПТРК "Стугни" під Скибином. Обороняв Київ. І так далі вже 4 рік.

Гроші по контракту 18 він не отримав до сих пір. Всі "доки" подано, все в процесі, а я так бачу, що все піздьож. Адже процес вже скоро, як рік тягнеться і кінця краю не видно. Піздьож. Як і відпустки для військових... Два місяці, кажете положено? На похорони відпустити "закусили". Це насолода владою над солдатами?

Мирослав, в зв'язку з загибеллю брата отримав підстави звільнитися з армії. І його образа за таке ставлення до себе така глибока, що він прийняв таке рішення. Хоча він був єдиним в моєму взводі, хто не думав про мобілізацію і хотів служити, дуже мотивований, серйозний, професійний.

Так я залишилася без найкращого бійця. І не одна я залишилася без найкращого бійця... Всі ви.

Але я підтримую таке його рішення. Бо він найкращий і я хочу, щоб він жив, побачив життя, народив дітей. Бо зараз таке коїться - нас вбиває власна армія і морально, і фізично.