Ми живемо в диктатурі, в порівнянні з якою часи пізнього Януковича вже здаються розквітом демократії, торжеством свободи слова і верховенства права
Арешт Кудрицького – це точка неповернення для нинішніх, які тим самим порушили всі писані і неписані закони і правила.
Ми не просто «несемося до диктатури», ми живемо в диктатурі, в порівнянні з якою часи пізнього Януковича вже здаються розквітом демократії, торжеством свободи слова і верховенства права.
Ми живемо в диктатурі, в якій «п'ять-шість ефективних менеджерів» виконують волю двох людей в державі, а парламент і уряд відіграють роль декорацій і статистів.
За роки страшної війни, захищаючи країну і державу, ми перетворилися на рабів системи, побудованої на кістках наших побратимів і зцементованої кров'ю і потом наших співгромадян.
Кожен з нас тепер може очікувати арешту, особливо той, хто багато говорить, багато знає і не збирається миритися з кайданами раба. І питання не «за що?», а питання «коли?»
Я вже місяць чекаю арешту як покарання за розкриття фактів корупції у справі Fire Point.
Спочатку вони ліквідували ефективний бойовий підрозділ БПЛА – без будь-яких підстав, скоївши акт державної зради в роки війни. Тепер вони з усіх сил намагаються знайти ці підстави заднім числом, і вибивають з моїх товаришів по службі компромат на мене та інших ключових свідків.
Бойовий підрозділ розгромлений, ніхто тепер не бомбить москву, конструкторське бюро унікальних безпілотників подолання ППО знищено, виробництво безпілотників ліквідовано – і ніхто за це не несе відповідальності.
«Нести відповідальність» буду я, коли вони намалюють справу, тому що презумпції невинуватості давно немає: якщо людину треба посадити – її посадять.
Посадять ще багатьох, але це вже буде не кінець, а тільки початок історії. Історії пробудження, очищення і необхідних змін.
А тепер Юрець каже, що він раб у кайданах, що таскає на спині золотий унітаз, що скоро поїде на копі свого обожнюваного правителя Міндіча до С'єра-Леоне, де він буде серити леонами разом з іншими зеленими лохами-смєтунами. А може, на фентанілову фабрику, хтозна...
Якщо припинити сміятися, то варто звернути увагу ось на що: фігурант без єдиного звука-пука здав своїх людей, справу, здобутки і за наказом вищєстоящєго бадьоро помарширував у вказаному напрямі, горлянячи любиму пісню зеленої лошиди: "Я більше нє смєтун, я просто балабол і покірний бубочкін мизун!"