Китаїв між міфами і фактами: що каже історія
Останні два роки на просторах ЗМІ почало раптом виходити багато матеріалів присвячених урочищу Китаїв з доволі суперечливою позицією. Саме в цей час багато киян дізналися і про сам Китаїв, і про його історію. З’явилися низка скандалів.
Одразу зауважу, це не питання до журналістів, але є речі в яких варто розібратися, оскільки вони переходять від однієї статті до іншої вже у вигляді певних штампів.
Отже, про історію Китаєва: що в ній дійсно правда, а що вигадка?
Ідея "розкрутити" Китаїв як перспективний район привабливий як з боку туризму, так і інвестицій, з’явилася відносно нещодавно, у 2017 році. Скажу більше, я сам доклав певних зусиль, щоби відновити та дати нове життя цьому місцю.
І здавалося б, достатньо спитати чому археологи й історики вважають, що на місці Китаєва був Пересічень? Звідки взагалі знають про це місто? І взагалі, чи було це містом? А якщо так, то скільки в ньому мешкало людей, чим вони займалися, де вони брали їжу і будівельні матеріали для жител, тощо?
"Кейс Китаєва" потрібно ретельно вивчати. Перейдімо до розгляду тверджень, які вводять в оману і створюють умови для конфлікту, якого потрібно уникнути.
Твердження перше
Пересічень є містом, яке захищало Київ з півдня, так само як давній Білгород (нині Білогородка) з заходу, Вишгород з півночі, а Васильєв (нині Васильків) на південному заході.
"Місто" — це політичний, торговий та ремісничий центр, тому саме з цією метою вони створювалися. Безпосередньо для захисту Києва їх не створювали.
З Білгорода йшов шлях через літописні міста Вздвижень (сучасний Макарів Київської області), Мическ (суч. Радомишль), Ушеск (суч. село Ушиця на Житомирщині), Корческ (суч. Корець) і далі, відповідно на Волинь "в Ляхи" і "в Угри".
А на південний захід шлях йшов через Звенигород (суч. Віта-Поштова), Васильєв (суч. Васильків), Мунарев (суч. село Велика Снітинка на Київщині), Володарев (суч. селище Володарка на Київщині) і далі або через Галицьку землю на Захід, або на південь до міст на Дунаї, головним з яких був Регенсбург в Баварії.
Стосовно Вишгорода, то він був більш відомий як резиденція Великих князів Київських. Це важливо усвідомити, коли ми перейдемо до обгрунтування існування міста на території сучасного Китаєва. Також важливо усвідомити, що і Білгород, і Василів, і Вишгород не викликають сумнівів щодо їх розташування.
А от з Пересічнем все не так просто.
Звідки ми про нього знаємо? Вперше це місто згадується в Новгородському першому літописі молодшого ізводу у зв’язку з війною князя Ігоря з племенем уличів, чиєю столицею і був Пересічень. Ось як це описує літописець:
"В лЂто 6448 [940]. В се лЂто яшася Уличи по дань Игорю, и ПересЂченъ взят бысть. В се же лЂто дасть дань на них СвЂнделду" ("У році 6448 [940] уличі підкорилися даниною князю Ігорю, і Пересічень був узятий. У цей же рік вони почали сплачувати данину Свендльду").
Тобто Пересічень називався столицею уличів. А де мешкали уличі? Іппатівський літопис так описує їх локацію:
"а Оуличи И Тиверци сѣдѧху по Бугу. и по Днѣпру. и присѣдѧху къ Дунаєви. и бѣ множтво ихъ. сѣдѧху бо по Бугу. и по Днепру. ѡли до морѧ" ("А уличі й тиверці жили по річці Буг, і по Дніпру, і тяглися аж до Дунаю. Їх було багато: вони заселяли землі вздовж Бугу, Дніпра і аж до Чорного моря").
Тобто між Дніпром і Бугом поблизу Дунаю і поруч з Чорним морем. Це південь України й зовсім не схоже на передмістя Києва.
Пересічень згадується і у зв’язку з іншими літописними подіями. Так, в тому ж літописі, в хроніках 1154 року коли почалося княжіння князя Ростислава Мстиславовича в Києві (для зручності одразу даю адаптацію в сучасній українській мові для розуміння):
"У той же час прийшла звістка до Ростислава, що Гліб Дюрґевич іде з великим військом половців до Переяслава. Тоді Ростислав разом зі Святославом виступили з Києва до Пересічня і там почали збирати дружину".
Це вже дає більш наближену до Києва локацію, враховуючи, що Київський князь збирав військо для походу для захисту Переяславля. Таким чином можна припустити, що Пересічень був біля Дніпра, де була переправа (саме слово "пересічень" і означає "місце переправи"). Припускаю, десь між Києвом і Трипіллям — найближчим до Києва містом на Дніпрі.
Останні згадування Пересічня підказують, що він дійсно міг знаходитися неподалік від Києва. Але де саме?
Відкриємо ще джерела в якому згадується Пересічень, вже після монгольської навали, а отже Пересічень хоч і був зруйнований, але відновився і продовжував існувати. Це "Список Руських міст далеких і близьких" складений між 1370-1390 рр. В переліку міст Київщини дійсно згадується Пересічень:
"А се Киевьскыи гроди Дверен, на Рши Корсунь. Треполь, на Днепре. Канев. Глинеск. Переяславль Русскыи. Юрьев. Пересечен. Василев на Стугне. Бельгород. На Рпене, Чернъгород. Киев деревян на Днепре, а церкы святаа Богородиця Десятиннаа камена была о полутретьятцати версех, а святая Софиа о версех [...]"
Тут ми бачимо, що Пересічень розташований між Юрьєвим (сучасна Біла Церква) і Василівим на Стугні (сучасний Васильків). Вже ближче, але все ж не сучасний Китаїв. Цієї версії розташування Пересічня дотримувався і Володимир Антонович, посилаючись також на "Список городов Воскресенского свода".
Ось набір письмових джерел, з яких ми знаємо про Пересічень. Додам ще працю нашого сучасника, краєзнавця Володимира Гузія, який у своїй праці "Опис землі Голосіївської", виданої у 2014 році, і надав поштовх легенді про Пересічень.
То звідки пішло ототожнення Китаєва з Пересічнем?
Цю версію запропонував перший ректор Київського університету професор Михайло Максимович в 19 ст., і останнім часом ця версія для київських археологів стала головною. І тільки в археологічному звіті 2017 року вперше застосовується ця версія, так само відтоді й починається створюватися Легенда. Додам, що саме київські археологи дотримуються цієї версії, оскільки їх колеги з міста Дніпро, вважають, що Пересічень як столиця уличів був поруч з Дніпром на Ігренському півострові.
Наразі немає опублікованих рецензованих досліджень, що доводять локалізацію Пересічня саме на Китаєві; це одна з версій, започаткована Максимовичем, яку підтримують окремі археологи та підхопили наші сучасники.
То що тоді було в Китаєві?
Більш детально про це писав тут, а якщо коротко, то фортифікація в часи Русі — це масштабне будівництво, що почалося за князів Володимира і Ярослава, для захисту від кочовиків. Як писав Ю. Моргунов, "дерево-земляні укріплення X–XIII століть" утворювали цілі оборонні лінії.
На Правобережжі роль кордону відігравала річка Рось, уздовж якої розташували 13 городищ, кожне за 10 км одне від одного. Подібні фортеці стояли й на Росаві, Стугні та Дніпрі. Між Києвом і Россю відомо 12 городищ: "Китаїво, Трипілля, Витачів, Канів та інші".
Їхнє розташування дозволяло тримати сусідів у полі зору й підтримувати зв'язок світловими сигналами. Поруч з Китаєвом були також фортеці у Пирогові та Віті-Поштовій.
Тому найімовірніше Китаївське городище — це була одна з ланок фортець величезної системи захисту руських земель, а ніяк не місто Пересічень. Хоча на місці Китаївського городища люди оселилися значно раніше і скоріш за все як укріплене місце існувало з 8 століття, що підтверджують і кургани, притаманні дохристиянському або ранньохристиянському періоду. А вже за часів Русі, городище стало виконувати функцію фортеці.
Стосовно існування міста Пересічень, ще і площею 75 га, там просто не було достатньо ресурсів і економічного обґрунтування для його виникнення.
Станом на цю мить в Енциклопедії історії України зазначається, що "Пересічень — літописне місто, яке не вдається локалізувати".
Мій висновок такий, що Пересічень в Китаєві — це Легенда, або одна з версій, але не науково доведений факт, щоби ним апелювати.
Історія — це наука, а не набір легенд чи штампів. Маніпуляції історією можуть мати наслідки далеко за межами академічних дискусій — ми це бачимо сьогодні.
Твердження друге
Китаїв — єдине місце в Середньому Подніпров’ї, яке зберегло планувальну структуру, де процес урбанізації був мінімальним і можна неозброєним оком побачити ландшафт тисячолітньої давності, тому тільки держава може його зберегти.
Важко не погодитися, але. Нагадаю, під час будівництва метро на Подолі знайшли в непоганому стані багато садиб 10-13 століть. І яка їх доля? Спочатку хотіли зробити музей під землею прямо в переході метрополітену (непогана ідея), але згодом перевезли в музей в Переяславі, де вони і згинули… Звісно, є приклади успішного збереження. Але більше прикладів невдалого. Тому системні рішення залишаються необхідними.
Стосовно того, що Китаїв єдине місце, яке зберегло планувальну структуру, то тут питання. По-перше, що мається на увазі під терміном "планувальна структура"? Чи знайдено як на Подолі рештки будівель, укріплень, вулиць тощо? Ні, не знайдено. Якщо мається на увазі наявність "городища, поселення, і курганів", то це важко назвати планувальною структурою, ми можемо казати тільки про наявність залишків земляних укріплень навколо городища, кургани, печери, Свято-Троїцький монастир, а також господарські споруди.
Додам, що приклади знайдених археологічних комплексів не поодинокі в районі Середнього Подніпров’я. Наприклад, менш відомий хутір Половецький на річці Рось в 130 км від Києва. Там так само виявлені і укріплення городища на високому мисі, і кургани.
Є й інші приклади. Але чому активісти та посадовці не цікавляться їх збереженням? Бо не Київ. Бо земля коштує значно менше, а отже не має матеріальної зацікавленості. Банальне і просте пояснення. І це все помножується на непрофесіоналізм посадовців і активну діяльність зацікавлених.
Твердження третє
Китаїв є пам’яткою археології з 1965 року, але межі не виносились, бо вся земля була державна і не було потреби визначати її межі.
Відповідно, земля на якій пам’ятка розташована, не може бути в комунальній або приватній власності. І от саме на цій землі, як стверджують археологи, було поселення як частина міста Пересічень. Це характерне формулювання для маніпуляцій навколо об’єктів археологічної та історичної спадщини. Останнім часом його активно використовують проти інвесторів, і не тільки в Києві.
Прояснимо ситуацію. Дійсно, згідно з Постановою Ради міністрів УРСР від 21.07.1965 року №711 внесено пам’ятку археології національного значення — "Китаївське городище та кургани епохи Київської Русі". Жодних згадок про поселення як частину міста Пересічень. А після того, як було скасовано рішення 1965 року, новим документом — Постановою КМУ від 03.09.2009 №928, було внесено нову назву пам’ятки — "Китаївське городище та курганний могильник" з охоронним номером 260026-Н. І знову жодних згадок про поселення.
І про межі. Згідно з рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів №920 від 16.07.1979 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони історії та культури в м.Києві" в переліку археологічних заповідників, в п.1.2.6 зазначено: "Китаїв в межах городища та трьох курганних груп". Тобто, вже в самій назві визначені чіткі межі пам’ятки — в межах городища і курганних груп.
В подальшому, вищезгаданий документ був додатково опрацьований "Розпорядженням № 979 від 17.05.2002 "Про внесення змін та доповнень до Рішення Виконкому Київміськради народних депутатів №920 від 16.07.1979 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони історії та культури в м.Києві". Але і тут фігурує все та ж назва п.1.2.6: "Китаїв в межах городища та трьох курганних груп".
В одному з останніх інтерв’ю "Економічній правді", від археолога В’ячеслава Баранова пролунало, що межі взагалі "малювалися" археологами "на око". Ясна річ, що методично така практика неприйнятна (див. п.1.7.1 Методики польових археологічних досліджень). Відповідно, подальше оновлення реєстрового запису 2025 року логічно мало б супроводжуватися належним проєктом організації території пам’ятки, але ми цього не бачимо.
А от і відповідь від Мінкульту на моє звернення в листі за № 6029/40/13-19 від 09.12.2019, за підписом Державного секретаря Ростислава Карандєєва де зазначено:
"Відповідно до пункту 12 наказу Мінкультури від 11.03.2013 №158 "Про затвердження Порядку обліку об’єктів культурної спадщини" (в редакції від 27.06.2019 № 501) рішення щодо визначення меж території пам’ятки приймається за результатами проведених досліджень.
Повідомляємо, що рішенням Експертної комісії з розгляду питань занесення пам’яток до Реєстру від 03.10.2018 рекомендовано повернути ініціатору облікову документацію на доопрацювання у зв’язку з тим, що, зокрема, не враховано комплексний характер пам’ятки та результати останніх археологічних досліджень".
Тобто, наприкінці 2019 року, представники влади визнають, що поселення в документах наданим їм на розгляд не існує, а межі та назва пам’ятки археології, залишились не зміненими. Тому статус пам’ятки археології не розповсюджується на дану територію, а тільки на територію городища та курганних могильників.
До липня 2025 року питання про межі/склад залишалися невирішеними, а суди у 2024-му посилалися саме на цю невизначеність.
14 липня 2025 Кабмін ухвалює постанову №863 "Про внесення змін до відомостей Державного реєстру" та оновлює назву. Однак постанова не є проєктом винесення меж у натуру і не підміняє охоронну документацію, а без цих документів правозастосування кульгає — що і підтверджували суди. Тепер у "Китаївському археологічному комплексі" вказано кілька складових (городище, посад, печери, могильник, поселення). Та для кожної складової має бути пояснювальна записка, карти, координати, обґрунтування датувань і меж, висновок експертної ради…
Нова назва в Реєстрі не доводить локалізацію Пересічня — це питання історіографії. Урядовий документ не може замінити науковий консенсус.
Сподіваюсь, остаточну правову оцінку дадуть уповноважені органи.
