"Тисяча Зеленського", або чому ми платимо за чужий популізм

В українській політиці все рухається по колу. Можуть змінюватися прізвища на Банковій, склад уряду чи парламенту, або ж кількість нулів держборгу, але магічне число "1000" незмінно блукає коридорами влади, як привид українського популізму. Цього року уже впʼяте громадянам пропонують чергову тисячу.

Колись її роздавала премʼєрка Тимошенко як компенсацію за неповернуті вклади радянського Ощадбанку. Люди досі пам’ятають "Юліну тисячу" через черги на пошті, адже грошей вистачило тільки половині вкладників. У 2008 році це була не мала сума — близько 200 доларів.

Напередодні виборів 2012 року по тисячі роздав і Янукович. Цей перформанс був не такий популярний як від Тимошенко, та й після фінансової кризи гроші дещо знецінились — люди отримали по 125 доларів.

Цього року Зеленський оголосив намір роздати свою третю тисячу. Першу виплачували за щеплення від Covid у 2021 році, другу — як зимову підтримку у 2024. Зараз же знов хочуть підтримати українців напередодні зими — але роздадуть вже по 25 доларів.

Кабінет Шмигаля кілька років стримував "політтехнологічний креатив" Банкової, бо розумів елементарну економіку. Уряд Свириденко, схоже, не має запобіжників і підхоплює кожну популістичну ідею з Офісу президента. Замість обґрунтування дофінансування "Укрзалізниці" уряд пропонує українцям 3000 км бонусу. Цьогорічній "зимовій тисячі" не вдасться помʼякшити "Міндічгейт".

Зимову підтримку роздає не президент, не уряд, не партія влади. Це бюджетні кошти, які акумулювали з низки соціальних програм. Тобто влада роздає гроші платників податків. Це не соціальна підтримка, а спроба зменшити репутаційні втрати.

І кожна гривня, яку роздають на аукціоні щедрості, — це гроші, які можна спрямувати на інші цілі. До прикладу, в бюджеті 2026 року значний дефіцит на компенсацію зарплат військовим, так само бракує коштів на закупівлю озброєння.

Якщо є намір підтримати українців, які опинились в складних умовах, то програму можна було робити адресною: для ветеранів, пенсіонерів, ВПО. Бо з запропонованим підходом її отримають не ті, хто її реально потребує. Фактично, це конкуренція між політичними інтересами і потребами найвразливіших груп, в якій перші перемагають.

Минулого року я не взяла цю тисячу. Не візьму і тепер. Не тому, що вважаю себе кращою за інших, а тому, що знаю ціну грошей у країні. Люди збирають гроші на дрони, волонтери досі закривають потреби, з якими держава не справляється, військові змушені витрачати власні кошти на оренду житла чи заправку авто.

Мені не потрібні двадцять п’ять доларів із бюджету, який тримається на підтримці західних партнерів і податках українців, що працюють на двох роботах. Не потрібні гроші, які можна було б витратити на потреби війська.

Як демонструє політична історія України, такі популістичні "подарунки" від політиків, на які їх очевидно надихнули технологи чи близькі радники, має виключно короткотерміновий ефект. Вони не працюють в перспективі і не забезпечить суттєвих політичних дивідендів на майбутніх виборах. Це ж було вже і неодноразово, і доведено, що такі інструменти не працюють.

Натомість нам, як суспільству, потрібно вимагати іншої логіки. Логіки не одноразових подарунків, а чесної розмови про те, що ми можемо забезпечити, кого підтримуємо першочергово і які реальні пріоритети країни у війні.

Бо в країні, яка тримає фронт, немає місця для популізму. Є місце тільки для відповідальності, причому і влади, і громадян.