Мирний план Трампа очима простого українця: емоційно, чесно, без фільтрів

Та шо вам сказати… Почули ми, значить, про “мирний план” Трампа. Ну той самий план, що має “зупинити війну за 24 години”. І ти такий сидиш, слухаєш це все, хитаєш головою й думаєш: “Ну да, звісно, за 24 години. Хіба що всіх нас вимкнуть із розетки”.

От чесно: коли нам розказують про черговий «мирний план», ми вже навіть не сміємося. Ми просто зітхаємо. Бо знаємо: якщо якийсь великий політик обіцяє нам “мир за добу”, то або він не в темі, або в темі, але нас там немає.

Так само і з планом Трампа. На папері виглядає гарно — «мир, переговори, компроміси». А насправді?
Нам знову пропонують здати те, за що ми вже стільки крові віддали.

Території здати? Та ви що, з глузду з’їхали?

Для американського політика, може, Крим і Донбас — це якісь далекі назви.
Для нас — це наші люди. Наші хати. Наші могили.

Коли нам кажуть:
«Ну давайте відступіть трохи, аби мир настав»,
ми чуємо зовсім інше:

«Віддайте своїх, забудьте про тих, кого катували, і зробіть вигляд, що нічого не було».

Та такого не буде.
Українці вже навчилися: як тільки щось «віддаси», росіянин одразу захоче наступне.

Заборонити вступ у НАТО? Це ж по-вашому ми маємо лишитися голі-босі!

Без НАТО нас чекає одне — новий напад, коли Росія захоче.
Це вже не теорія, це практика.

А нам пропонують:
«Не вступайте в НАТО, і Росія, може, перестане стріляти».

Та серйозно?
Це як сказати людині, на яку напали в темному провулку:
«Припини йти з друзями, бо нападнику не подобається, що ти не сам».

Санкції послабити? Та це ж сміх крізь сльози

От реально, українці тут просто киплять.
Три роки бомблять наші міста, спалюють наші села, крадуть наших дітей — а нам пропонують:

«А давайте ми Росію трохи пожаліємо, бо їй важко, санкції тиснуть».

Так, бідосі Путіну важко!
Ми йому допоможемо — віддамо пару міст, хай розслабиться.

Ні, дякуємо. Ми не настільки дурні.

«Мир за 24 години» — це вам не тік-ток знімати

Українець, коли чує таке, каже:
«Ага, і дощ під замовлення зробиш?»

Мир не робиться клацанням пальців.
Особливо з Росією.
Особливо після Бучі.

Тому «закінчити війну за день» звучить рівно як:

• «полагодити Херсон за вечір»,
  
  

• «побудувати Кримський міст за тиждень»,
  
  

• «перевиховати Путіна за годину».
  
  

Це просто байки для телевізора.

Нас знову хочуть зібрати без нас

Коли чуємо, що хтось «там за океаном» хоче домовитися за нашою спиною, в українця всередині все стискається.

Бо ми вже бачили, чим закінчується «Мінськ», «формули» і «компроміси».
Закінчується могилами.

А нам знову натякають:

*«Ви там потерпіть, ми тут усе вирішимо». *

Та ні, друзі. Не вирішите.
Не ви у нас у черзі до бомбосховища стоїте.

Чого насправді хоче українець?

Миру.
Та щирого, чесного, нормального миру.
Без окупацій, без шантажу, без ракет над головою.

Ми не хочемо воювати вічно.
Ми хочемо просто жити.

Але ми не хочемо миру, який насправді — прихована капітуляція.

Ми не підемо на таке, бо знаємо:
капітуляційний мир — це просто наступна війна, тільки з гірших позицій.

Фінальний висновок простими, народними словами

«План Трампа» для простого українця виглядає так:

• віддай частину землі,
  
  

• забудь про НАТО,
  
  

• пробач агресора,
  
  

• і живи з ілюзією, що все добре.
  
  

А українець на таке скаже одне:

«Мир — так. Здача — ніколи».

Бо ми вже стали такими, що можемо бути бідними, можемо бути втомленими, можемо бути зраненими —
але ніколи не будемо рабами.