Забудьмо про перемогу, честь і гідність...

«Епохальна» стаття, тепер вже політика Залужного в The telegraph про те, як перемогти путіна.

У будь-якій байці є мораль. А будь-який допис представника системи такого рівня обов'язково має прихований смисл. Смисл, який начебто і не примітний, але ж в’їдається в душу сумнівом, зневірою в себе, а потім наче іржа роз’їдає її зсередини.

Україну штовхають на зупинку бойових дій, що рівнозначно капітуляції, бо після цього   почнеться інша історія. В ній вже не буде пакетів військової допомоги, оскільки війна закінчилася. В цій історії путін   не буде злочинцем, а росія агресором.

Як наслідок, від України почнуть відгризати шматок за шматком, а якщо не погодиться, то російські танки знову рвонуть до Києва. Такі перспективи очікують нас, якщо дозволимо владі реалізувати цей сценарій.

Основна маса народу це розуміє, висловлюючи свою думку з цього приводу. Вона інша ніж, наприклад, як в Умерова, що очолює переговорну групу. До речі, призначив його туди Зеленський, якого зараз ЗМІ намагаються підсвітити, як майже єдиного, хто стоїть за цілісність України. Але ж, що тоді у переговорній групі робить Умеров? …Нескладуха, якась виходить.

І саме в цей, вирішальний і доленосний момент Залужний видає в ефір статтю, яка не надихає, не мобілізує, не вселяє надію і віру в Перемогу. Після її прочитання залишився присмак зневіри не то що в перемогу, а й взагалі в здоровий глузд.

Начеб-то правильні слова використовуються, але ж вони виявляються тільки фоном. Статтю робить лише одне речення:

«Війна не завжди закінчується перемогою однієї сторони та поразкою іншої».

Простими словами це б мало звучати приблизно так: росіяни не змогли зламати Україну й українців. Друга у світі по потужності армія 12 років не може перемогти ЗСУ, тому забудьмо про перемогу, про честь і гідність, знімемо штани та виконає все, чого бажають ті, кого ЗСУ пизд-ть кожного дня.

Вважаю, що саме для цього меседжа і була задумана ця стаття. Як представник кримінальної системи Залужний не насмілився назвати речі своїми іменами. Замість цього «залізний» генерал малодушно називає відверту зраду, диверсії та саботаж - корупцією. Він не звинувачує парламентських та офісних гнид в тому, що армія не фінансується. Чому?

Та, тому що основна мета цієї статті – привчити українців до думки, що про перемогу, про свій дім і могили батьків, що залишилися під російським чоботом, про мільйони українців, які опинившись на окупованій території й досі чекають на повернення України - треба забувати.

Завдання статті донести до нас, що капітуляція це не огидно, це не принижує гідність нації і що це не так вже й смертельно.

Тішить, що більшість українців думає по іншому ніж Залужний і ті, кого він представляє. Більшість розуміє, що здача територій - це державна зрада і без нашого дозволу влада на це не піде, бо це злочин, за який рано чи пізно доведеться відповідати.

Втім, це не означає, що нас не будуть ламати, як зовні, так із середини, але ж ми маємо вистояти. Перемагає не сила, а Дух!