Тютюнові регуляції: залізна логіка «граблів»

Вже неодноразово доводилося з сумом зазначати: гербом України мали б бути граблі, а не Тризуб. Принаймні для деяких наших законотворців це був би значно влучніший символ.

Буквально пару місяців тому я аналізував намагання протягнути через парламент квоти на використання вітчизняної тютюнової сировини. Тоді я пояснював, чому це відверто хибна ідея, і Верховна Рада, на щастя, той законопроєкт відхилила.

Причина була очевидною: документ суперечив нормам СОТ (ГАТТ), які забороняють кількісне регулювання на користь національних товарів. Він порушував наші зобов’язання перед ЄС щодо вільної конкуренції, суперечив Конституції України та закону «Про захист економічної конкуренції».

Здавалося б, питання закрито. Але дивовижна наполегливість деяких депутатів змушує нас знову наступати на ті самі граблі. У парламенті зареєстровано новий законопроєкт — №14245.

Старі помилки в новій обгортці

Попри негативні висновки Головного науково-експертного управління ВР, новий документ фактично дублює логіку грубого втручання держави у господарську діяльність. Він знову здорожує податкове адміністрування та вимагає від бізнесу додаткових витрат. Повторне винесення такої ініціативи без усунення ключових зауважень — це не просто правова невизначеність. Це підрив довіри до регуляторної політики та прямий удар по міжнародній репутації України.

Проте проблема законопроєкту не лише у бажанні нав’язати виробникам (особливо міжнародним гігантам) завідомо збиткові вимоги щодо сировини. У законодавців з’явився новий «апетит»: розширити систему «е-Акциз» ще й на тютюнову сировину.

«е-Акциз»: від гарної ідеї до інфраструктурного хаосу

Сама по собі ідея «е-Акцизу» — чудова. Електронний контроль за кожною одиницею товару від конвеєра до полиці магазину — це цивілізований шлях. Ба більше, я вважаю, що згодом такий контроль варто поширити на більшість товарів кінцевого споживання вітчизняного і іноземного походження.

Але є одне «але». «е-Акциз» — це надскладний інфраструктурний проєкт, який не має повноцінних світових аналогів. Він потребує колосальних технічних та організаційних ресурсів. Саме через масштаби завдань Верховна Рада вже була змушена відтермінувати запуск системи.

У таких умовах «довантажувати» систему ще й обігом сировини — крок щонайменше передчасний і необґрунтований. Доцільність впровадження «е-Акцизу» для продукції, яка не має поштучного обліку, взагалі викликає великі сумніви. Це не посилює контроль, а навпаки — створює ризик обвалу всієї системи «е-Акцизу» ще на старті.

Імітація боротьби з «тінню»

Варто розуміти: нові вимоги не борються з нелегальним ринком. Вони просто дублюють те, що вже існує. Проблема «тіні» не пов’язана з прозорістю легальної сировини. Незаконне виробництво існує поза межами будь-якого обліку. Додаткові регуляції для ліцензованих заводів жодним чином не перекриють підпільні цехи. Натомість вони тиснуть на тих, хто працює «в білу». Зокрема, і на тих самих фермерів-тютюнників, чиї інтереси депутати нібито намагаються лобіювати.

Нагадаю, що чинне законодавство вже має повний арсенал контролю:

• щомісячна звітність до ДПС;

• жорсткі норми втрат із фіскальними наслідками;

• цілодобове відеоспостереження на складах та виробництві;

• контрольні пости податківців;

• впровадження системи «е-Акцизу» для тютюнових виробів.

Запровадження дублюючих механізмів без аналізу ефективності вже наявних інструментів виглядає непослідовним, економічно необґрунтованим і таким, що може призвести до скорочення вітчизняного виробництва та зростання імпорту.

Фінал: деіндустріалізація під гаслом турботи

Не секрет, що багато компаній переносять виробництво з України не лише через війну. Хаотичне, непередбачуване регулювання, що супроводжується корупційними ризиками, робить Україну інвестиційно непривабливою.

Законопроєкт №12425 — класичний приклад такого підходу. Надмірні вимоги підвищують собівартість продукції та операційні ризики. В результаті ми отримаємо зворотний ефект: імпортувати готові цигарки стане простіше і вигідніше, ніж виробляти їх всередині країни.

Це шлях до деіндустріалізації, втрати робочих місць і порожнього бюджету. Можливо, час нарешті відкласти граблі вбік і почати приймати рішення, які базуються на економічній логіці, а не на бажанні вкотре «відрегулювати» те, що й так працює під наглядом?