Затримання президента Венесуели Ніколаса Мадуро. Операція "Southern Spear" юриспруденція vs політика

Заяви сторін щодо подій:

Сполучені Штати Америки успішно здійснили широкомасштабний удар проти Венесуели та її лідера, президента Ніколаса Мадуро, якого разом з дружиною було захоплено та вивезено з країни. Цю операцію було проведено спільно з правоохоронними органами США, – написав Дональд Трамп у власній мережі Truth Social.

Штати також заявляють, що провели "масштабний військовий удар" по Венесуелі і захопили президента Ніколаса Мадуро. В результаті значної ескалації конфлікту, саме після місяців погроз США застосувати військову силу проти Каракаса.

В заявах робиться наголос на тому, що американські удари відбулися на тлі тривалої кампанії тиску на Венесуелу, в ході якої адміністрація Трампа розгорнула військові сили в Карибському басейні і провела кілька смертоносних атак на судна, які, як стверджувалося, займалися наркотрафіком.

Генеральний прокурор США Пем Бонді заявила, що Мадуро буде судити в США. Проте наразі залишається невизначеною доля дружини, чи висунуто ї́й обвинувачення.

Офіційний Каракас та віце президента Делсі Родрігес кваліфікують ці події, як "викрадення президента" та акт "імперіалістичної агресії", що порушує всі міжнародні конвенції.

Посол Венесуели в Південній Африці Карлос Фео Асеведо в суботу рішуче засудив військову агресію США проти Венесуели, назвавши її "явним викраденням" президента Ніколаса Мадуро і серйозним порушенням міжнародного права.

Сполучені Штати провели "злочинні удари проти народу Венесуели", сказав посол, зазначивши, що метою було встановити контроль над природними ресурсами країни.

Сам Мадуро раніше неодноразово заперечував будь-яку причетність до наркоторгівлі, звинувачуючи Трампа в спробах усунути його з посади і отримати доступ до величезних нафтових запасів Венесуели, які складають 17% підтверджених світових запасів, що дозволяє Венесуела бути лідером списку країн з запасами нафти.

Можливі юридичні позиції сторін у питанні "захоплення та вивезення з країни президента" з точки зору міжнародного права.

Згідно з усталеними нормами, чинний глава держави, у тому числі і Ніколаєв Мадуро має абсолютний імунітет від кримінального переслідування в іноземних судах. Міжнародний суд ООН неодноразово підкреслював, що іноземна держава не може законно заарештувати чи судити чинного лідера іншої країни.

Стаття 2 Статуту ООН забороняє застосування сили проти територіальної недоторканності будь-якої держави. ООН з цього приводу вже висловила занепокоєння, назвавши операцію "небезпечним прецедентом" та ймовірним порушенням міжнародного права.

Одностороннє захоплення іноземного лідера на території суверенної держави без її згоди або санкції Ради Безпеки ООН вважається грубим порушенням державного суверенітету та територіальної цілісності. Більшість правових експертів класифікують такі дії як "незаконне викрадення".

На противагу, США стверджують, що не визнають легітимність Мадуро як президента, що, на їхню думку, позбавляє його цього імунітету.

Адміністрація Трампа обґрунтовує операцію статтею 51 Статуту ООН, стверджуючи, що діяльність Мадуро пов'язана із наркотероризмом та була прямою загрозою національній безпеці США, прирівнюючи контрабанду кокаїну до використання "зброї масового знищення".

При цьому, США апелюють, що злочини проти людяності та тероризм, у яких звинувачують режим Мадуро, надзвичайно тяжкі і дозволяють США затримати винного незалежно від місця скоєння злочину, тобто на території іншої держави.

США використовують лазівку "невизнання" уряду Мадуро, з точки зору його легітимності, що дозволяє США екстратериторіальне затримання за ордерами національних судів.

З 2019 року Міністерство юстиції США класифікує Мадуро не як президента, а як приватну особу, яка очолює "наркотерористичну організацію". Тому з позиції США він не має дипломатичного імунітету.

У подібних спірних питаннях Верховний суд США спирається на 100-річну доктрину (справа Кер проти Іллінойсу).

Вона, по суті, стверджує: "Male captus, bene detentus" (Погане затримання, хороше утримання під вартою). Це означає, що навіть якщо підсудний був викрадений або незаконно доставлений до США, суд все одно має право судити його.

Аналогічні події мали місце у 1989 році, коли США вторглися до Панами, щоб захопити диктатора Мануеля Нор'єгу. Суди США постановили (у справі "Сполучені Штати проти Нор'єги"), що "викрадення не скасовує юрисдикцію", встановивши правову норму, згідно з якою, якщо американські військові можуть фізично притягнути вас до суду, ви можете бути судимі.

Юридично, для США операція була виконанням ордера на арешт, а не актом війни. У березні 2020 року Міністерство юстиції США офіційно висунуло Мадуро звинувачення в "наркотероризмі" і призначило за його голову винагороду в розмірі 15 мільйонів доларів, юридично визнавши його втікачем-злочинцем.

З викладеного можна зробити наступні висновки:

Згідно з Статутом ООН (стаття 2), ця операція є незаконною. Вона порушує територіальний суверенітет Венесуели. Однак США буде намагатись обходити це, посилаючись на "самооборону" і стверджуючи, що "Картель Сонць" Мадуро атакував США, використовуючи кокаїн як "зброю масового знищення", поряд із цим підсилювати свою аргументацію нелегітимністю Мадуро та національними доктринами.

Президент Трамп, Ніколоса Мадуро неодноразово називав саме президентом, що також не узгоджується із позицією Мінюсту США про легітимність.

З часом, легалізація затримання може відбутися через механізм "ретроактивної згоди", якщо новий перехідний уряд Венесуели офіційно схвалить дії США після факту, як це було у випадку з Панамою у 1990 році.

І це доволі вірогідний сценарій, оскільки Трамп вже заявив, що США будуть "дуже активно залучені" до майбутнього країни, зокрема до її нафтової промисловості. Він також зазначив, що рішення про нове керівництво Венесуели ухвалюється саме зараз, і Штати не можуть ризикувати, дозволивши комусь іншому керувати країною і просто продовжувати те, що розпочато.

Геополітичне питання ресурсів Венесуели у цій публікації виноситься за скобки, але в силу сучасних тенденцій боротьби держав за ресурсні бази, все ж кидає тінь на юридичне обгрунтування проведеної операції, з огляду на яку, чиста юриспруденція виглядає більш "підтягнутою" до політичних рішень.

Юридичне обгрунтування операції не виглядає переконливим також в силу стадії перемовин щодо миру в Україні, оскільки неодноразово російський політикум ще у 2020 році розглядав питання геополітичного торгу між РФ та США за Венесуелу та Україну.