Венесуела: операція, виграна ще до висадки

Спробував розібратися в американській операції 3 січня 2026 року у Венесуелі, яка називалася «Operation Absolute Resolve» (в українських матеріалах — *Операція “Абсолютна рішучість”).

Коли говорять про “операцію у Венесуелі”, масова уява вперто малює знайому з кіно картинку: умовна група спецназу, кілька гелікоптерів, швидка висадка — і все вирішено. Реальність, судячи з відкритих джерел і профільних витоків, була принципово іншою. Йшлося не про рейд і не про “точкову акцію”, а про повномасштабну міжвидову військову операцію, де гелікоптери стали лише фінальною, найпомітнішою фазою вже виграної кампанії.

Повітряна рамка операції

Масштаб угруповання сам по собі є показовим. У публікаціях Reuters, Axios, The War Zone та The Washington Post фігурують цифри “понад 150 літальних апаратів” і “близько 20 точок зльоту”. І це як на суходолі, так і на морі. За складом це класичне спільне повітряне угруповання США, вибудуване не для демонстрації сили, а для гарантованого контролю простору.

Йдеться про винищувачі завоювання переваги в повітрі F-22 та F-35, палубні F/A-18, літаки радіоелектронної боротьби EA-18G Growler, платформи далекого радіолокаційного виявлення E-2 Hawkeye, а також стратегічні бомбардувальники B-1. Це не “набір для спецоперації”, а повноцінний каркас повітряної війни: придушення, прикриття, управління, синхронізація дій і контроль темпу. Саме така архітектура дає змогу діяти без поспіху, без імпровізації й без права на помилку.

Найризикованіша фаза — гелікоптери

Вертолітний компонент у вигляді MH-60 Black Hawk і важкі MH-47 Chinook зі складу 160-го авіаційного полку спецоперацій (відомі як Night Stalkers) був найбільш уразливим елементом усієї конструкції. І водночас ключовим. Саме тому він з’явився не на початку, а в самому кінці операційної логіки.

Перед виходом гелікоптерів було проведено системну підготовку. Насамперед, це пригнічення радіолокаційних засобів, дезорганізація систем ППО, високоточні удари по вузлах зв’язку та управління, а також фактичне “осліплення” і “оглушення” державної машини. Важливо навіть не фізичне знищення, а створення ситуації, за якої у противника зникає не лише можливість, а й мотивація чинити опір.

У ряді публікацій детально описано профіль заходу гелікоптерів. Це були надмалі висоти десь близько 30 м над водою, вихід до узбережжя з морського напрямку, мінімальний час перебування в зоні потенційного виявлення. Це класична тактика прихованого проникнення, але вона можлива лише за однієї умови: коли верхні ешелони повітряного простору вже “зачищені” і гарантовано не запрацюють проти.

Безпілотний «нерв» операції

Окремий, часто недооцінений шар — безпілотники. В офіційних формулюваннях вони фігурують максимально розпливчасто як “численні дистанційно пілотовані повітряні судна”, без конкретизації типів. Водночас профільні видання говорять про комбінацію ударних БПЛА класу MQ-9 Reaper та важких розвідувальних платформ, включно з малопомітними апаратами типу RQ-170.

Їхня роль — не у “гучних ударах”, а у безперервному утриманні оперативної картини. Цілевказівка, об’єктивний контроль результатів, супровід вертолітної групи, передача даних у режимі реального часу — аж до штабів у Вашингтоні. По суті, саме безпілотний контур перетворює розрізнені епізоди на єдину, керовану в часі й просторі операцію.

Морський тил як основа

Фінальний, але критично важливий елемент — морська підтримка. Публічно підтверджено участь десантного корабля-вертольотоносця класу “Іводзима”, на який після завершення операції був доставлений Мадуро. Однак це лише видима частина айсберга.

Фактично у регіоні діяло розгорнуте морське угруповання: авіаносна ударна група на чолі з Gerald R. Ford у супроводі крейсерів і есмінців, додаткові кораблі забезпечення, а за деякими оцінками навіть й атомний підводний човен. Загалом джерела говорять про 11–12 надводних кораблів. Саме вони забезпечували безперервну роботу авіації, зв’язок, паливо, боєприпаси, медичну підтримку та прийом полонених. Це був не «флот прикриття», а повноцінний морський тил.

Висновок, який виходить за межі Венесуели

Сучасні операції такого рівня виграються не в момент захоплення цілі і навіть не в момент висадки. Вони виграються задовго до цього. А саме, у повітрі, в радіоефірі, у кібер- та інформаційному просторі. Коли спецназ заходить у гру, результат уже визначений.

У цьому сенсі венесуельська операція — не виняток, а концентрований приклад нової норми. Спецназ ставить крапку. Але рішення ухвалюється на кількох поверхах вище — там, де працюють авіація, флот, розвідка і система управління війною як єдиним процесом.