Китайська кіберзагроза: прихований фронт великої війни

З подивом спостерігаю, що навіть сьогодні частина українського суспільства — зокрема й цілком адекватні громадяни — не до кінця усвідомлює ступінь залученості Китаю у війну Росії проти України.

Пекін не використовує свої збройні сили безпосередньо на полі бою, проте він системно закриває потреби Кремля у фінансах, обладнанні, комплектуючих і технологіях та розвідданих, насамперед космічних. Переконаний, що й у кіберпросторі китайські структури вже зараз активно діють на боці агресора.

Нещодавно Президент Зеленський зазначав: китайські супутники неодноразово фіксували над українськими територіями саме перед ворожими ракетними ударами. Фактично це означає забезпечення супутникового наведення російських ракет на об'єкти в Україні.

Звісно, дії Пекіна позбавлені особистої неприязні до нашої держави. Це питання жорстких геополітичних пріоритетів нинішнього керівництва КНР, яке розглядає Росію як «таран», покликаний послабити ЄС та США. Україна в цій схемі — лише безпосередній об’єкт удару. Цілком імовірно, що наступними цілями стануть країни Балтії, і не виключено, що вже найближчим часом. При такому підході Китай отримує можливість виступати в ролі «доброго поліцейського» та глобального арбітра, який диктує умови з позиції сили.

Паралельно відбувається стратегічне поглинання РФ: Пекін перетворює її на власного сателіта та джерело дешевих ресурсів. Показово, що китайська верхівка відкрито декларує: вона не допустить стратегічної поразки Москви. Тут вже немає навіть натяку на нейтральний статус.

Географію та історію не ошукати. Геополітична підтримка російських амбіцій з боку КНР залишатиметься актуальною протягом наступних десятиліть. Україні вкрай важливо усвідомити цю реальність. Ми маємо обирати: або шлях до європейської цивілізації, або статус сателіта Китаю (формально підконтрольного Росії). До речі, помічаю приховані, але цілком конкретні заклики до такого «сюзеренітету» з боку деяких вітчизняних лідерів думок. Сподіваюся, це їхнє щире, хоч і хибне бачення долі України, а не цілеспрямована діяльність в інтересах іноземного впливу.

Обираючи Європу, потрібно розуміти: Китай для нас сьогодні — далеко не нейтральна сторона.

Про це варто говорити в контексті недалекоглядної політики українських можновладців. Наприкінці 2021 року вони ігнорували неминучість великого вторгнення, а зараз продовжують толерувати засилля китайської електроніки. Будь-який такий пристрій із доступом до інтернету здатний передавати дані на сервери, підконтрольні спецслужбам КНР. Зазвичай їх не цікавить приватне життя пересічної особи — це лише частина масиву Big Data. Проте за потреби вони можуть контролювати конкретних діячів, які ухвалюють державні рішення або працюють на підприємствах ВПК.

Збір інформації здійснюється через смартфони, комп’ютери, планшети, телевізори, накопичувачі та навіть акумулятори й сонячні панелі. Не кажучи вже про камери спостереження, навігатори та електромобілі, які є мобільними станціями збору даних.

Ефективність використання електронних приладів противника доводить блискуча операція наших спецслужб: атаку українського дрона на російський підводний човен вдалося реалізувати завдяки зламу камери спостереження на морській базі в Новоросійську. Подальші дії було вже питанням техніки.

Пригадуєте київських посадовців, які у 2021 році через тендери закуповували китайські реєстратори та камери для вулиць столиці? Тут виникають питання насамперед до СБУ: як це було допущено? Втім, пам’ятаємо, що очільником Служби тоді був відомий симпатик РПЦ пан Баканов.

Уряд Ізраїлю, усвідомлюючи киберзагрозу та наслідки для безпеки, нещодавно заборонив китайським електромобілям наближатися до військових об’єктів. У нас же — жодних обмежень. Навпаки, імпорт китайської електронної продукції лише зростає.

Це при тому, що наші розвідники та фахівці з кібербезпеки чітко розуміють загрозу. Проте керманичі, схоже, перебувають у тій самій ілюзії відсутності загроз з боку Китаю, яку ми спостерігали до 2022 року щодо неминучості російської повномасштабної агресії.

Закликаю наших державних керманичів нарешті вийти із зони самозаспокоєння та вжити невідкладних законодавчих та інших нормативних заходів:

1. Запровадити ліцензування: Заборонити ввезення будь-якої продукції з китайською електронікою без спеціального дозволу СБУ.

2. Очистити держсектор: Негайно вилучити китайську техніку з державних установ, відповідальних за економічну, енергетичну та військову безпеку, а також із підприємств оборонного комплексу.

3. Декларування та утилізація: зобов’язати посадовців, відповідальних за безпековий сектор та ОПК, задекларувати всі електронні пристрої китайського виробництва, що перебувають у їхньому особистому чи спільному з членами родини користуванні, встановивши стислі терміни для подальшої відмови від таких гаджетів.

4. Зони обмеження: За прикладом Ізраїлю заборонити наближення китайських транспортних засобів, а також тих, які використовують навігатори та реєстратори китайського походження, до урядових кварталів, адмнистративних установ і військових баз, встановивши відповідні дорожні знаки.

Наостанок.

Розумію, наскільки болючими будуть ці обмеження для імпортерів та власників китайської техніки. Але ігнорування очевидних загроз уже коштувало нам сотень тисяч життів, втрачених територій та зруйнованих міст.

Можна не сумніватися: зволікання з визнанням китайської кіберзагрози призведе до ще масштабніших трагедій, наслідки яких сьогодні важко навіть спрогнозувати.

Усвідомлюючи неминучість звинувачень у параної, відповім іронічним афоризмом: «Якщо у вас параноя, це ще не означає, що за вами не стежать».