Український Інститут Національної Пам’яті забив на загиблих за Батьківщину. Відрядження за кордон важливіші

Різдво можна світкувати весь рік, казав Артем Скоропадский. Справді різдвяно-новорічні свята були чимось особливим для нього, можливістю побути вдома замість виступів на акціях і допомоги друзям. Але наразі навіть друзі тебе забувають, Артеме.

Наприкінці року я звернулась до Українського Інституту Національної Пам'яті з пропозицією зробити цикл про вшанування загиблих героїв-воїнів і інтелектуалів, які відстоювали українську ідею, коли це не було мейнстрімом. Не буду описувати концепцію докладно, але вона цікава, і ініціатива, не тільки моя, але і інших вдів.

Зайво казати, що для мене і всіх ініциаторів це не просто проєкт, а важлива частина меморалізації наших рідних, які стали частиною сучасної історії України. В результаті я не тільки не змогла вимолити зустріч з керівником УІНП Oleksandr Alfyorov але і отримала такого чудового відкоша, що за словами якогось його заступника 'це не проєкт УІНП у повному розумінні і вони не можуть його бюджетувати". І це повна неповага і треш! Навіть подальша розмова, як зробтити нашу ініціативу у бюрократичних забаганках Інституту - проігноровано. Хоча УІНП отримав підвищення фінансування в цьому році, а я особисто робила документальний фільм "Революція під прицілом" за підтримки того ж УІНП за іншого його кервництва.(показаний перед повномасштабйою на ICTV у праймтайм). І тоді це чомусь було проєктом УІНП у повному розумінні і ми дійшли згоди як втиснути його у лекала тупорилої системи, яка працює за стандартами початку 2000-х років з виставками, які не приваблюють молодь і посиденькаим для своїх.

В мене є питання - це точно зараз Український Інститут Національної Пам'яті відмовляє у документуванні сучасної історії загиблих українських героїв? Куди мені звертатись з цим всім - до польського інституту? Це спроба забити чи просто вкрасти ідею і реалізувати самостійно?(такий скандальний кейс від УІНП вже є - пошукайте).

Артеме, я не знаю, кудл мені звертатись. Не знаю. Я безсила, хоча намагалась грести всі ці три роки без тебе. Вибач, тебе забувають.

Буду вдячна за підтримку та розголос.