Про малі модульні реактори

Про малі модульні реактори (SMR) говорять не перший рік — і у світі, і в Україні. Тема SMR послідовно розвивається вже понад десятиліття, а в Україні — щонайменше з початку 2020-х років, із конкретними (якщо так можна назвати декларації і меморандуми) кроками.

Ще у 2021 році, "Енергоатом" підписав меморандум з американською компанією NuScale Power щодо можливості впровадження малих модульних реакторів за їхньою технологією. А вже у 2023 NuScale закрив свій флагманський проєкт - першу міні АЕС у рідних США.

Потім були британці Rolls-Royce, американці Westinghouse та Holtec International, французи EDF. Щонайменше, комунікацію України з ключовими гравцями світового ядерного ринку можна вважати системною.

За даними МАГАТЕ, у світі наразі розробляється понад 70 проєктів комерційних малих модульних реакторів. Реактори різних типів перебувають на стадіях будівництва або підготовки до нього у США, Канаді, Китаї, Японії, Південній Кореї та низці інших країн. Водночас ключова проблема залишається спільною для всіх: жоден із цих проєктів ще не пройшов повний цикл масштабної, довгострокової комерційної експлуатації. SMR поки що — технологія з високим потенціалом, але без остаточно підтвердженої "історії успіху".

Цього року я представляв у стінах Верховної Ради України та парламенті Республіки Болгарія україно-японський арт проєкт Somnia Disaster — творчий міст між двома найбільшими ядерними катастрофами людства: Чорнобилем і Фукусімою. Ці події викликали зацікавлення не лише серед дипломатів, культурологів і депутатів, а й у профільних енергетичних міністерствах та комітетах, а також стали приводом для дискусій серед ядерних експертів.

Саме Чорнобиль і Фукусіма стали глобальним переломним моментом для ядерної галузі. Після них у багатьох країнах світу було згорнуто або заморожено програми будівництва великих атомних реакторів. Посилилися вимоги до безпеки, зросла суспільна недовіра, а економіка масштабних АЕС стала значно складнішою. У цьому сенсі великі катастрофи стали не лише символами ризиків, а й фактичними передумовами появи концепції SMR — менших, децентралізованих, гнучкіших і потенційно безпечніших ядерних установок.

Вже зовсім сучасним поштовхом для більш активного обговорення SMR в країнах Европи стала агресія РФ та військові дії на Близькому Сході, які вказали на дуже невисоку ступінь надійності сталих каналів енергопостачання.

Дискусії в двох парламентах стали приводом для моєї зустрічі з народним депутатом України, членом Комітету з питань енергетики та ЖКГ, головою підкомітету з ядерної енергетики та ядерної безпеки Анатолієм Костюхом. У центрі розмови було практичне питання: коли і за яких умов SMR можуть стати реальним елементом енергосистеми.

Верховна Рада вже зареєструвала законопроєкт №14164 (картка №58613), одним з ініціаторів якого є Костюх. Документ вперше вводить поняття малих модульних реакторів у національне законодавство, створює правову рамку для їхнього будівництва та експлуатації. Законопроєкт має ключове значення для:

• залучення приватних та міжнародних інвестицій в атомну генерацію;
• децентралізованого розміщення енергетичних потужностей;
• використання SMR для промислових кластерів і критичної інфраструктури.

За прогнозом Костюха, перший комерційний SMR буде запущений у Канаді у 2029–2030 роках. Якщо проєкт підтвердить заявлені показники безпеки, вартості та надійності, протягом наступних п’яти років технологія може отримати широке поширення у світі. Водночас у Європейському Союзі наразі відсутня повноцінна законодавча база для малих модульних реакторів, що створює певний правовий вакуум для розвитку SMR у ЄС і надає часову перевагу конкурентам з Північної Америки та Азії.

Для України ця дискусія має стратегічне значення: SMR — не про технологічну моду, а про архітектуру майбутньої енергосистеми, безпечну, децентралізовану та стратегічно конкурентну.