Страх відповідальності важливіший за безпеку: чому Київ досі без муніципального ППО

Місто Київ оголосило, що додатково виділить з міського бюджету 3 млрд грн на підтримку військових. Але найкращою допомогою для столиці зараз було б створення власного муніципального ППО.

Доволі реально побудувати таку оборону, щоб у Київ не залітав жоден ворожий дрон. І так — цієї суми вистачило б на дві такі системи. Це не дасть повного захисту від ракет, але ворожий розвіддрон не залітав би, не “підсвічував” цілі та не вибирав їх візуально, ніби в меню. А це, своєю чергою, зменшило б ефективність і ракетних ударів.

Як це могло б працювати для Києва?

Потрібно лише закупити 12 радарів, або навіть 20 — із запасом. Далі — розмістити їх разом із командами пілотів у полях/лісах навколо міста. Пілотів можна навчити, наприклад, із Муніципальної варти, де служить понад 1000 людей. Плюс — закупити близько 10 тис. дронів-перехоплювачів.

Все. На це потрібен місяць часу. Принаймні стільки мені знадобилося, щоб із нуля навчитися керувати FPV і додатково оперувати дроном-перехоплювачем. Далі — всіх оформлюємо через ДФТГ, відповідні процедури є, і вперед.

Чи є перехоплювачі та радари в наявності? Так.
Найдешевші радари коштують близько 7 млн грн, найдорожчі — до 40 млн грн. Один перехоплювач — 88 тис грн. Навіть за максимальними оцінками ми виходимо лише на половину суми, яку Київ зараз додатково виділяє на підтримку військових.

Шановна місцева влада: у військових — свої задачі. Їм насамперед потрібно збивати Zala, Supercam, “Орлани” та іншу розвідувальну хрінь над головою, щоб їх і побратимів не вбивало на нулі. Навіть під ці функції вже бракує людей. Вони фізично не можуть закрити всі міста від “шахедів”. І ніколи не зможуть.

У Києві ж є Муніципальна варта — люди заброньовані. Добре виглядають в охороні скляного мосту. То, може, навчимо їх перехоплювати ворожі дрони?

Є одна проста причина, чому міська влада цього не робить, — страх відповідальності. І це проблема не лише Києва: по суті, ніде в Україні місцева влада системно не заходить у цю тему. Ось чому.

Варіант перший — передати дрони-перехоплювачі ЗСУ, сфотографуватися й бути красунчиком. Якщо залетить “шахед” — відповідальність не твоя. А щоб показати “небайдужість”, достатньо приїхати на місце прильоту о 5-й ранку і щось там “особисто проконтролювати”.

Варіант другий — сказати: “Ми робимо муніципальне ППО і, як мінімум, ворожі ударні дрони беремо на себе”. Це буде ефективніше, ніж є зараз, бо буде достатньо засобів і людей. Але тут одразу з’являється відповідальність. Бо а якщо уламки впадуть комусь на голову? (А таке буде — незалежно від того, хто збиває.) А якщо пропустять — і люди скажуть: “А чого пропустили?” (А таке теж буде, бо в туман збити не може ніхто.) І як тоді красиво співчувати на місці прильоту, якщо сам обороняв місто?

Саме так мені обґрунтували небажання робити власне міське ППО місцеві чиновники. Якби не цей страх — у Київ та інші міста давно б не залітав жоден ірансько-російський мопед. І це не претензія лише до столичної влади — така ж історія по всій країні.

Найближчим часом планую виїзди особисто на ці “полювання”, щоб фізично показати: навчитися з нуля перехоплювати “шахеди” — реально. Можливо, хоча б приклад подіє, бо в діалогах ми давно зайшли в глухий кут.

Обов’язком має бути прибуття не першими на місці прильоту, а першими на виїзд з мобільною групою ППО на початку масованої атаки дронів, аби цього прильоту запобігти.